Тиврів

Вперше я відвідав Тиврів навесні 2010 року, коли він був завершальним пунктом моєї короткої мандрівки Вінниччиною. Тоді він залишив в мене найбільші враження. Але враження, на жаль, далеко не позитивні. Місто має насичену історію, має і ряд пам’яток архітектури – палац, домініканський монастир, млин. Але в якому це стані… Більш депресивного містечка на Поділлі я не зустрічав. Всі інші, як я бачив, у порівнянні з Тивровим просто відпочивають. Особливо вирізнялася центральна площа: недобудована (напевне, з радянських часів) адміністративна будівля, Ленін, совковий будинок культури і… майже жодної людини на вулицях. В Тиврів я повернувся знову влітку 2016 році. На щастя, містечко починає потрохи відроджуватися.

Ще у XIV ст. навколишні землі отримав від литовського князя Вітовта Герман Дашкевич. У 1505 році польський король Олександр Ягеллончик підтвердив право на володіння Тивровим його спадкоємцю Федьку Дашкевичу. Наступними власниками містечка були Клещовські, з другої половині XVII ст. Тивровим володіли Ярошинські. Власниця міста Маріанна Ярошинська принесла Тиврів в посаг своєму чоловікові Себастьяну Калитинському.

Перший римо-католицький храм у Тиврові збудували у 1569 році. Це був дерев’яний костел, який спалили козаки під час Визвольної війни 1648 – 1654 року. У 1742 році Міхал Ян Калитинський (1672 - 1756) зводить у Тиврові новий костел, навколо кого засновує домініканський монастир. Зведений у бароковому стилі костел було освячено у 1760 році. Він являв собою базиліку з двома вежами на парадному фасаді.

Ззовні храм виглядав досить скромно, проте мав багатий інтер’єр. В ньому виділявся амвон у вигляді алегоричного «корабля спасіння» з щоглами, парусами і сітями, ксьондз на якому під час проповіді виглядав капітаном. В костелі перебував чудотворний образ Матері Божої та біломармуровий надгробок Чеслава і Теклі Ярошинських, замовлений їхнім сином Генріком у відомого римського скульптора П'єтро Тегерані у 1856 році. Роман Афтаназі писав, про величезних розмірів ангела, що з повного смутку обличчям сидів на могилі з опущеними крилами і тримав трубу.

В радянський період костел сплюндрували до невпізнанності: обидві вежі зруйнували, всі цінні інтер'єри знищили. Внутрішній об'єм храму поділили на три поверхи і розмістили там заводський цех з виробництва пластмас. Цех давно не працює, а зіпсований костел стояв пусткою.

Нарешті, декілька років тому комплекс костелу з келіями почали відроджувати:

За два десятиліття після будівництва костелу в часи володіння містечком Захарія Ярошинського (1700 - 1774) постали монастирські келії. Ще декілька років тому вкритий совецькою плиткою колишній корпус келій слугував помешканням місцевих мешканців. Розповідають про розгалужені підземні ходи, деякі з яких вели аж до Вінниці.

Сьогодні будівля келій також відроджується:

Напередодні Першої світової війни на монастирських землях діяла броварня, власником якої був хазяїн сусідніх Сутисок Дмитро Гейден. Поруч з рікою збереглася ділянка монастирської стіни з червоної цегли і граніту. Деякі джерела називають її залишками стіни тиврівського замку.

У 1744 році король Август ІІІ надав Тиврову статус містечка і дозволив проводити тут ярмарок і торги. У XVIII ст. у Тиврові йшла справжня війна між родами Калитинських і Ярошинських. Право володіти Тивровим кров'ю вибив собі у 1756 році Захарій Ярошинський. Його маєток успадкував молодший з шести синів Захарія - Чеслав Ярошинський (1768 - 1846) і онук Генрік Ярошинський (1805 - 1877). Перший побудував біля монастиря палац і розбив парк. Палац був настільки великим, що художники могли зобразити резиденцію, лише перебравшись на протилежному березі Південного Бугу.

За участь в антиросійському повстанні Генрік Ярошинський був змушений продати маєток у 1870-ті роки князеві Кочубею, який подарував його православній церкві. У 1891 році у палаці була відкрита духовна семінарія Подільської єпархії. Колишня резиденція сильно постраждала від пожежі 1898 року: вогонь знищив частину палацу і монастирські будівлі. У 1910 - 1911 роках в семінарії викладав співвідомий український композитор Кирило Стеценко (1882 - 1922).

До наших часів палац, як і костел, дійшов у спотвореному вигляді. На паркому фасаді вже важко буде побачити риси пізнього бароко. Нічого не збереглося і з інтер'єрів. Після революції в палаці відкрили школу-інтернат, яку в наші часи переформатували на ліцей.

На яристому схилі долини Південного Бугу. збереглися залишки старого парку, який оточував палац. Ще можна побачити старі липи, дуби і граби. Напевне, найцікавіше, що збереглося в Тиврові - це головна брама маєтку, вимурувана з червоної цегли.

В Тиврові на березі Південного Бугу зберігся млин у стилі еклектики, зведений у 1907 році на гроші Ярошинських. Млин є діючим і сьогодні.

Південний Буг у Тиврові дуже мальовничий:

Так виглядала центральна площа Тиврова у 2010 році:

Ілліча вже немає:

 

Коментарі

щось все несовкове таке розйобанезанедбане

Та і совкове теж занедбане

По фото справді дуже депресивно виглядає.

По життю ще деприсивніше

Нагадує типовий будинок районної ради з типовим жеж положенням Леніна, якби добудували, то мабуть все кругом було б закатано в асвальт, а так накрили кришою, щоб до кінця не розвалилося і на цьому все... Взагалі, все виглядає, я б сказав би в стилі Припяті, Сталкера чи чогось такого подібного постапокаліптичного, но аж ніяк нена живе селище...

Десь так...

дуже дивне було б те кіно якому би підійшли ці декорації

тут лише про апокаліпсис знімати :)

клас! Ульянов на фоні недобудованого райкому - найкульніша атракція Поділля :)))

Та, справжнє Поділля, воно таке...

Розташування

Scroll to Top