Протовчанська паланка, частина ІІІ: Галушківка

  • 20.11.2009

Частина 1: Китайгород

Частина 2: Петриківка

Хутір Галушківка (сучасна територія села Гречане Петриківського району) заснований наприкінці XVII століття козаками, що селилися на території Дикого Поля. Спочатку поселення входило до Самарської паланки. Пізніше, з середини XVIIІ століття – до Протовчанської паланки Запорізької Січі. Ідея створення в околицях Петриківки музею просто неба «Козацький хутір» вітає в повітрі з 1991 року, коли етнографічна експедиція «Чумацькими шляхами» під керівництвом Василя Скуратівського досліджувала на території колишньої Протовчанської паланки архітектуру, народний одяг і тканини, лікарські рослини, фольклор, на¬родне мистецтво місцевих мешканців.

Останнім часом в районі дуже швидко зни¬щуються пам'ятки народної архітектури; досі нема в музеях жодного експонату цього типу з Нижнього Подніпров'я. Тим часом історія краю вельми багата, особливо козацьких ча¬сів. Тут розвинені народні промисли, надто ж декоративний розпис. Етнографічним ви¬вченням народного житла та господарських будівель Петриківщини на початку 90-х років докладно займався відомий львівський етнограф Архип Данелюк. За його спостереженнями для будівни¬цтва тут використовували глину, лозу, очерет, акацію, тобто матеріали, які були під руками. Побутували різні способи конструкцій стін. Найчастіше в хатах їх роби¬ли з лози («шелюха»), яка плелася вертикально між глицями (поперечними жердками). Останні закріплювалися в про¬міжку між сохами або стовпами. Така техніка мала назву «стройової». Відомий спосіб прив'язування пучків очерету до глиць. Зрідка зустрічаються стіни, виготовлені з вальків у 20-ті роки XX ст. Стіни клунь виплітали між кіллям лозою, найчастіше горизонтально. Стелю майже всюди робили з лози, яка трималася на одному повздовжньому сволоку і 6-8 поперечних балках («слежах»). Виготовлені такими спосо¬бами стіни вирівнювали сумішшю глини з половою і білили, залишаючи небіленими лише повздовжній сволок та «соху», що його підтримувала. Покривали хати очеретом, рідше соломою або комбіну¬ванням соломи з оситняком (подібний до ситнику). В с. Галушківка місцевий житель В.Налісний розповів про два спосо¬би покриття очеретом: «на коряжки», коли стебла очерету нижнім зрізом стирчать доверху рівно по всьому даху; «під навіс», коли стебла віттям звисають донизу. В інтер'єрі осель, що мали дві половини, виділялися масивні печі, які були в двох кімнатах (а якщо по одній, то в другій — грубка). При печах завжди знаходилися лежанки. Пізніше їх частково використовували під плити, на яких готували їжу. З печами, що мають прямокутні комини, збло¬ковані грубки. В деяких селах в сінях ставили димарі, в яких влаштовували кобиці, де влітку варили їжу. В кінці XIX—на поч. XX ст. побутували садиби з відкритими дворами. Зафіксовані нами двори переважно з вінчатою забудовою, в яких хата — вглибині. Зрідка зустрічаються садиби з безсистемною забудо¬вою. Огорожі бувають двох типів: пліт з лози, заплетеної горизонтально між кліттям; вал з недоїдженого корму худоби і гною, що викидається з хлівів. Місцеві садиби вражають великою кількістю господарсь¬ких будівель різних за формою, величиною і функціональ¬ним призначенням. Вони непогано збереглися, не зазнавши значних змін ще з минулого століття. Це — клуні, халаші, погрібники, катражки, буди, повітки, сараї, курнички, хлівці сажі. Окремі з цих будівель незнані в інших районах України або вже зникли. З цих споруд особливо цікаві катражки, погрібники, ха¬лаші, клуні. У загальних рисах вони нагадують відомі в Укра¬їні курені. В їх конструкції головна роль відводиться три-чотирисхилому очеретяному даху. Двері влаштовують як у причілковій, так і довшій стінах. Найпримітивніші з цих бу¬дівель катражки, які використовують для зберігання сіна. Декілька років тому на території хутора Галушківка розпочато відбудову макету Галушківської Січі. За «китою» (плетеною огорожею Січі) розбудовані спостережні вежі, і курені, і місця для стрільби з лука, метання списа тощо. Передбачено відбудову дерев’яної козацької церкви Святої Покрови. На території Січі розташовано три селянські садиби, збудовані наприкінці ХІХ століття. В першій з них розташована корчма та музей сільського побуту. В другій хаті, де раніше мешкав і творив сільський художник, розташований міні-готель. Тут збережений інтер’єр початку ХХ століття. Єдине «новшество» - сучасний туалет всередині хати. Третя садиба (будинок гончара) перебуває на реконструкції.

 

Коментарі

я маленькою спала у хаті під очеретяним дахом і бавилась у клуні :) ще застала на Полтавщині.
прикольно :)