Мурафа

Я надзвичайно шкодую, що не планував собі візит в це чудове село, яке за радянський часів мало зовсім не чудову назву – Жданово. А попав я сюди, їздячи околицями Шаргорода і шукаючи місце, де б брав мобільний зв'язок, бо в Шаргороді його не було. Мурафа виявилася справжнім відкриттям для мене. Але, не готуючись до поїздки сюди, я дещо упустив, і побачив не все. Ну, нічого, сподіваюсь, буде нагода потрапити сюди ще раз. Перша письмова згадка про Мурафу відноситься до 1432 року, коли неподалік, у села Копистирін, 30 листопада відбулася битва між прибічником литовського князя Свидригайла Федька Острозького та шляхетськими військами Вінцентія з Шамотул і Яна Мензика, які рвалися на схід. Федір Данилович Острозький (Федько), видатка постать свого часу, задовго до копистиринської битви брав активну участь в Грюнвальдській битві, в гуситських війнах, мав багатий бойовий досвід. З того часу, точніше - з 1434 року, стає все істотніше лінія розділу двох країн. На правому березі Мурафи, на Поділлі, вводиться польське право, на лівому, у Брацлавщині, зберігається русько-литовське право, а її прості мешканці і бояри ще довго дотримуються старовинних звичаїв українського побуту. Прямо посередині річки стояли тоді залізні прикордонні стовпи: польський із зображенням білого орла і литовський із зображенням Витиса, вершника з піднятим мечем.

З середини 1580-х рр. землі при впаданні річки Клекотини в Мурафу придбав снятинський староста князь М. Язловецкий. На території села Верхняки він збудував замок і заклав містечко, яке спочатку називалося Райгородом, потім - Новогродом, згодом - Клокотином і нарешті Морахвой. Остання назва, яка уперше згадана в 1591 році, і закріпилася за містечком. Назву Клекотини носить найближче село, що було у минулому міським передмістям. Згодом Мурафа належала сім'ям польських магнатів Белзьских, Тишкевичів і Потоцьких. Між 1605 - 1610 роками у Мурафі у шляхетській родині Сірків народився легендарний кошовий отаман Іван Сірко. На початку XVII століття Стара Мурафа належала шляхтянці Ядвизі Язловецькій-Белзькій. У 1624 році вона запросила сюди отців-домініканців, які заснували тут монастир і звели невеликий костел Непорочного Зачаття Діви Марії, який обнесли оборонними стінами з баштами. Башти стояли по чотирьох краях прямокутника фортечних стін, складених з місцевого вапняку. З тих часів збереглися північно-східна шестигранна цегляна вежа і ділянка південних і східних стін. Ланцюжок маленьких бійниць, широко розкритих назовні, тягнеться уздовж стін, зведених домініканцями одночасно з костьолом в 1624 році. З тих же, ймовірно, часів зберігся без змін корпус келій - двоповерховий, під високим, із заломом, характерним для бароко, чотирьохскатним дахом. Під час Визвольної війни костел зруйнували козаки Богдана Хмельницького, які закріпилися в Старій Мурафі. У 1650 році коронний гетьман Марцин Калиновський узяв штурмом Мурафу, перебивши всіх мешканців на поляні за містечком. В першій половині в XVIII ст. містечко належало Михайлу Францишку Потоцькому, який у 1758 р. передав його своєму братові – литовському підчашію Йоахіму Каролю Потоцькому. Він був непримиренний ворогом Російської імперії і учасником Барської конфедерації, а після її розгрому вимушений був покинути країну. Потоцький повернувся до Мурафи у 1778 році і прийнявся за розбудову містечка. Він відкрив ремісничі цехи, добудував селітровий завод, замостив головну вулицю, обсадив її деревами, звів палац, влаштував парк із звіринцем, намагався відновити укріплення, виклопотав у короля право влаштовувати ярмарки. У 1791 році Йоахім Кароль Потоцький ґрунтовно перебудував костел і келії. Храм отримав характерне для епохи згасаючого бароко декоративне оформлення. Високі вежі, раніше розкриті для дзвонового бою, фланкують портал з трикутним фронтонів і волютами. Під час реставрації були об’єднані стилістично різні частини ансамблю за допомогою декоративного елементу - глухої барочної балюстради. Її можна побачити над антаблементом другого ярусу фасаду храму, в якості парапету на переході між пресвітерієм і корпусом келій, над еклектично вирішеними порталами біля воріт. Тут же - пара чавунних ліхтарів, відлитих значно пізніше. Того ж року Йоахім Кароль Потоцький помер. Згідно заповіту, його поховали під порогом храму. На одній з колон праворуч від входу є велика бронзова таблиця із переліком дарів Потоцького. Поруч, над бічними дверима, можна знайти і його портрет в парадному мундирі. Після смерті Потоцького Мурафа дісталася його другій дружині Анні Грохольській. Наступними власниками містечка були Веронські, Мостовські, а перед конфіскацією російським урядом у 1831 р. - Зиґмунд Добка. У 1850 році монастир закрили, а костел став парафіяльним. Храм діяв і за радянської влади. Лише у 30-х роках ХХ ст. його ненадовго закривали. Саме завдяки цьому костел зберіг свій інтер’єр: ліплення початку ХІХ ст., вітражі, виготовлені у Варшаві у 1895 році, пілястри, настінні фрески, різьблений амвон, поліхромія, вітражі, герби Потоцьких (Пилява) та Грохольських (Сирокомля). Найбільшою святинею кляштору є чудотворна ікона Матері Божої Мурафської, що походить з кінця XVII - початку XVIII ст. і міститься в головному вівтарі. У другій половині XVIII ст. Йоахім Кароль Потоцький звів у Старій Мурафі невеликий садибний будинок. Він майже не мав архітектурних прикрас, крім простенької лоджії з колонами тосканського ордеру в центрі будівлі. Поруч стояв бічний флігель з протягнутим по горизонталі виразним портиком з спарених колон, які несуть широкий фронтон з круглим вікном в тимпані. Навколо був парк, який не зберігся. Палац розібрали у 1994 році. До недавнього часу в Мурафі, праворуч від монастирських будівель, стояв колишній заїзд, зведений не пізніше початку ХІХ ст. Унікальну будівлю знесли у 1997 році. Здвиженська церква в Старій Мурафі відома з 1754 р. Тоді вона була дерев’яною і згоріла у 1786 р. Нову збудували у 1788 р., а у 1859 р. капітально відремонтували і розширили. На іншому пагорбі у Новій Мурафі є ще одна церква, побудована в 1878 році на місці колишньої, дерев'яної, - характерна для свого часу, в російсько-візантійському стилі, одноверха, з прибудованою дзвіницею під наметом.

Коментарі

Гм, дивно, що костел там діяв за совєтів.

І в сусідньому Шаргороді також діяв.
Вінниччина і Житомирщина й тоді були клондайками римо-католицтва на радянських землях.

Цікаво! Не знав цього.

Бо не їздив Вінниччиною і Житомирщиною :) А треба б було :)

це ще попереду :)

А не знаєте, бані костьолу давно такі, чи то щось дуже недавнє?

Ой, не знаю! Все що знав, все - написав :)

Ні, бані перебудовані у 2000 році, до того вони були покриті сірою, мабуть поцинкованою бляхою,дехто казав мені що це їхній первозданний вигляд,тобто вони уже були перебудовані.

перша фотка крута)

буде час, і інші підправимо :)

Розташування

Scroll to Top