23.07.2025 Одне з найвражаючих місць, яке я побачив під час нещодавньої мандрівки Полтавщиною - Зміїна гора. Звідси відкривається незабутній краєвид на дельту Ворскли, де вона впадає в могутній Дніпро. Ця територія - серце ландшафтного природного парку “Нижньоворсклянський”, який став справжнім відкриттям навіть для досвідченого мандрівника.
Ландшафтний природний парк «Нижньоворсклянський» розташований неподалік від Кобеляк дорогою від них у напрямку села Світлогірське. Тут Ворскла, одна з найкрасивіших лівих приток Дніпра, формує розгалужену дельту з численними рукавами, островами й озерами, перш ніж злитися з Дніпром. Це територія з високою біорізноманітністю - тут мешкають рідкісні птахи, земноводні та рослини, багато з яких занесені до Червоної книги України.
Зміїна гора - це не лише умовна назва. Якщо подивитися на її контури з дрона чи з висоти панорами - видно, як кряжоподібна височина справді нагадує хребет гігантської змії. Вона прорізає лівий берег Ворскли і дає змогу побачити її дельту з унікального ракурсу. І змії тут дійсно люблять погрітися на сонечку.\
Звідси видно, як Ворскла петляє серед плавнів і очеретяних островів, перш ніж упасти у плесо Дніпра, що розливається до обрію. Це - одне з небагатьох місць в Україні, де водно-болотні угіддя виглядають як у тропіках - з вигадливими переплетеннями зелені, ліній води, заток і озерець.
Опинившись на крутому обриві Зміїної гори, я завмер. Переді мною відкрився один із найфантастичніших краєвидів, які я бачив в Україні: дельта Ворскли розлилася у своєму природному багатоголоссі - з рукавами, протоками, островами, зарослими очеретом. На горизонті - велике плесо Дніпра, що блищить у далині, зливається з небом і створює відчуття, ніби стоїш на межі материка й моря.
Схили самої Зміїної гори - круті, порослі полином і ковилою, із вузькими стежками серед степової рослинності. Тут усе дихає простором, вітром і свободою. Саме ця ділянка - ідеальне місце для огляду: видно увесь звивистий лабіринт плавнів, який наче намалювала природа власною рукою.
Особливо вражає контраст: глибока синява річки, яка звивається поміж смарагдових масивів очерету, чергується з блискотінням озер і проток. Тут відчуваєш гармонію стихій - води, землі, повітря. У змієподібних лініях русла легко вгадується форма, що й дала назву цій горі - ніби стародавня змія спочиває на березі великої ріки.
А над усім цим - жовто-блакитний прапор України, який майорить на вітрі на краю обриву. У тій миті, коли я стояв поряд із цим прапором і дивився на далечінь - я відчув глибоку вдячність за можливість бути тут, бачити цю красу, дихати цим простором. Це було не просто відкриття нової локації - це було відкриття ще однієї живої, глибоко української частини себе.
Щоб дістатися до Зміїної гори, вам доведеться пройти не лише маршрут мандрівника, а й маршрут випробування для автомобіля. Від садиби природного парку поблизу мосту через Ворсклу на дорозі Кобеляки - Світлогірське до самої гори веде заплутана ґрунтова дорога завдовжки близько 6 кілометрів. У суху погоду її ще можна подолати легковим авто, але після дощу вона перетворюється на суцільне болото, особливо на поворотах і спусках. Без повнопривідного авто - ризик застрягнути дуже високий.
Однак головна проблема - навіть не ця ділянка, а під’їзд до неї по трасі з Кобеляк у напрямку Світлогорського. Це справжній жах для будь-якої машини з низьким кліренсом. Асфальт тут нагадує мінне поле: ями по 10–15 см глибиною займають усю ширину дороги, і уникнути їх просто неможливо - доводиться в’їжджати в них обома колесами. Декілька разів на цьому відрізку мені здавалося, що моя підвіска от-от лишиться на дорозі.
Тому мій щирий туристичний порадник звучить так: якщо вирушаєте до Зміїної гори - їдьте або позашляховиком, або машиною, яку вам не шкода. Усе інше - велика лотерея. Але чесно скажу: краєвид, який чекає на вас нагорі, вартує навіть такого шляху.
Ще одна річ, яка справляє враження не менше, ніж сам ландшафт - це абсолютна відсутність людей. За весь час перебування в межах парку «Нижньоворсклянський» я не зустрів жодної живої душі. Жодного туриста, рибалки, місцевого мешканця - ні на горі, ні біля води, ні на стежках. І це влітку, у вихідний день. Природа тут - у повному сенсі слова дика і самотня.
Ба більше, навіть коли я їхав від Кобеляк в напрямку парку, дорогою не траплялося ані машин, ані пішоходів. Повна тиша, розбита дорога і нескінченні поля та зарості. Складається враження, що ти справді потрапив у край світу - місце, де час зупинився, а природа лишилася такою, якою була сотні років тому. Саме це відчуття - бути наодинці з простором, без туристичного шуму й слідів цивілізації - робить Зміїну гору і Нижньоворсклянський парк особливими.
Незважаючи на відносну маловідомість серед масового туриста, парк має величезний потенціал для розвитку екотуризму, спостереження за птахами, сплавів, фототурів і пішохідних маршрутів. Особливо привабливими є краєвиди у вечірній час, коли сонце сідає за горизонт Дніпра, і вся долина Ворскли загоряється м’яким золотим світлом.
Мандрівка до Зміїної гори й парку «Нижньоворсклянський» стала для мене не просто відкриттям нового географічного місця. Це було глибоке переживання - зустріч із незайманою красою, яка ще збереглася на цій землі. Тут не потрібно нічого вигадувати чи прикрашати: краєвид, тиша, вода й простір говорять самі за себе.
Сподобався пост? Поділись з друзями!