Корсунь-Шевченківський

Резиденція в Корсуні – справді один з найбільш вражаючих палацово-паркових комплексів в Україні. Таких охайних куточків, щоб і архітектура була збережена, і парк був доглянутий, у нас в країні одиниці. Кримські палаци, маєток Шенборнів поблизу Мукачева і палацовий комплекс Понятовських-Лопухіних – це напевно всі палацово-паркові ансамблі, які дотягують до рівня своєї доглянутості подібним пам’яткам Європи.

Саме місто Корсунь-Шевченківський, на диво, чисте і охайне. Тут майже не збереглося старих будинків і храмів, але разом з тим місто створює залишає враження. Місто-фортецю Корсунь на березі річки Рось у 1032 році заснував князь Ярослав Мудрий для захисту південних кордонів Київської Русі від набігів тюркських кочівників. Вперше у письмових джерелах місто згадується у 1169 році. Протягом XI-XII ст. місто було надзвичайно важливим оборонним центром. Тоді безліч половців напало на Русь, частина з яких стояла біля Корсуня. Звідси вони і спустошили околиці Києва, а у 1169 половці взяли і саме місто.

З 1195 по 40-і роки. ХІІІ ст. Корсунь - центр удільного князівства, яким правили представники роду Мономаховичів. Першим корсунським князем був волинський князь Роман Мстиславович. У 40-х роках ХІІІ ст. Корсунь був зруйнований монголо-татарами.

Корсунь подобається вже з перших хвилин перебування в ньому:

У 1320 році Корсунь перейшов під владу Великого князівства Литовського, а у 1569 році, після Люблінської унії, до Польського королівства, складової частини Речі Посполитої. У ті часи Корсунь з округою являв собою майже безлюдну пустелю. У 1580 році князі брати Олександр та Михайло Вишневецькі одержали привілей від короля Стефана Баторія на відновлення та володіння містом.

Близько 1580 року на наказом короля Стефана Баторія у Корсуні збудували замок. За люстрацією 1765 року він був у формі квадрату з чотирма вежами по кутах, оточений ровом, валом та дубовим палісадом, до замку вів розвідний міст, в кінці мосту була брама зі стрільницями, та з помешканнями для козаків. Над брамою було літнє житлове помешкання. Брама була наново зведена в 1765 році за старости Яблоновського і збереглася до нашого часу.

В середині замку стояв будинок, в якому проживав губернатор, стайня, возовня, будинок для козаків, пекарня, кухня, старого забудування. Посередині була двохрівнева вежа з бійницями, в якій мешкали козаки. Біля неї знаходилася частково зруйнована студня.

1585 р. на основі території міста Корсуня, яке входило до Канівського староства, було утворено Корсунське староство. 8 лютого 1585 року Корсуню надано Магдебурзьке право. Король Стефан Баторій своїм універсалом від 20 лютого 1585 р. надав Корсуню герб: «Лук жовтий натягнутий і стріла на тятиву покладена в червоному полі».

Корсунці брали участь у козацьких повстаннях кінця XVI ст. Щоб корсунці не підтримали повстанців К. Косинського 15 жовтня 1592 р., польський король Сигізмунд III своїм універсалом підтвердив Магдебурзьке право для Корсуня. Не зважаючи на це, в 1605 році відбувся конфлікт корсунського старости Івана Даниловича з корсунчанами. Староста позбавив їх права на прибутки від шинків і корчем. Після ряду судових постанов дії Даниловича були виправдані. Мешканці міста повстали. Коли ж польський уряд направив у Корсунь своїх комісарів, повстанці не пустили їх у місто, оголосили, що відмовляються виконувати військові повинності і не визнають влади коронного старости. За це все та за неявку зачинщиків повстання на королівський суд на жителів Корсуня було накладено штраф - 10 тисяч кіп литовських грошей. Але корсунські міщани і далі відмовлялися визнавати права старости і тому у 1607 р. сейм своєю постановою позбавив жителів Корсуня Магдебурзького права. Це привело до масового покозачення населення Корсунського староства.

Козацький період історії Корсуня дуже насичений, тому це – окрема тема. Ми ж перейдемо безпосередньо до мети нашої подорожі – палацово-паркового ансамблю Понятовських-Лопухіних. З 1780 р. Корсунь став власністю князя Станіслава Понятовського - племінника останнього польського короля. Місто фактично було наново закладено у 1784 році, мало 25 мурованих будинків. Станіслав Понятовський заклав тут фабрики сукна, замші, селітри, плантації шовковиці, винниці, розводив расових коней.

В 1783 архітектор Ян Генрик Мюнц почав будувати для Понятовського палац та парк на березі річки Рось, але під кінець захворів і палац добудовував польський архітектор Джон Ліндсей. За люстрацією 1789 року на одному з островів, який так і називався - "Острів", стояв двохповерховий мурований палац, що мав 26 покоїв, 3 мурованих будинки, 2 стайні. Зала була висотою в два поверхи, 15 на 10 метрів. Стайні для коней мали по 50 метрів довжини. Другий острів називався "Деніс" на ньому був закладений парк з оранжереями та теплицями. Крім того, було ще 5 менших островів без назви. "Швейцарський будиночок" теж був із самого початку закладений швейцарцем Мюнцом.

В палаці містилася велика колекція археологічних знахідок, викопаних в околицях Корсуня, в тому числі золотих виробів. В околицях знаходили багато цінних золотих речей, які жиди переплавляли відразу на золото. Пізніше Лопухін став пропонувати їм за кожну знайдену річ більше, ніж коштував сам метал, таким чином він зібрав велику колекцію золотих та срібних речей, а також монет. Всього в місті тоді нараховувалося 258 будинків, з них 23 шляхетських, 34 жидівських, 25 мурованих. В центрі міста була ринкова площа у формі квадрату, по трьох сторонах були муровані будинки, а з четвертої "замок" - будинок губернатора, оточений глибоким ровом.

У 1799 р. Корсуньський маєток купив у Понятовського за 100 тисяч карбованців сріблом російський цар Павло І і подарував його міністру юстиції генерал-прокурору Росії князю П. В. Лопухіну. У середині ХІХ ст. палацовий ансамбль за часів нового власника, «найяснішого князя» зазнав кардинальних змін (архітектори невідомі). Після закінчення перебудови він набув рис російського романтизму з елементами неоготики й класицизму. У другій половині ХІХ ст. палацовий ансамбль був одним із найбагатших в Європі.

Найстаріша будівля комплексу – флігель, збудований у 1782 – 83 роках та добудований протягом 1835 – 40 років. У первісному вигляді – це одноповерхова споруда, прямокутна в плані, з чотирисхилим дахом, бічні фасади якого були прикрашені дерев'яними фіалами. З'єднувався з палацом ордерною галереєю.

У 30 – 40-х рр. ХІХ ст. флігель частково, а у другій половині ХІХ ст. – остаточно був надбудований двома поверхами. Будівлю зведено в стилі раннього класицизму. Флігель у плані прямокутний, триповерховий, з трьома симетричними і асиметричним ризалітами, що розташовуються по головному фасаду. Разом з корпусами, прилеглими до в'їзної брами, флігель утворює господарський авандвір садиби. У будівлі на третьому поверсі знаходиться художня галерея.

Палац був зведений за проектом Я.Д. Ліндсея. Відомо, що у травні 1787 р. під час перебування в Корсуні польського короля Станіслава Августа та австрійського імператора Йосифа ІІ силами місцевих майстрів було зведений дерев'яний в натуральну величину макет майбутнього палацу, фундамент якого на цей час вже був закладений. Після закінчення будівництва (1789 рік) і до середини ХІХ ст. палац мав такий вигляд: двоповерхова споруда, зведена з цегли й дерева, прямокутна в плані, Н-подібна на рівні другого поверху і, вірогідно, з п’ятикутним тамбуром головного входу, по боках – ризаліти. На рівні другого поверху між ризалітами – відкрита тераса з огорожею.

Палац був одним із перших на землях Речі Посполитої, зведений у стилі неоготики. У середині ХІХ ст. відбулась значна перебудова палацу, який після закінчення будівельних робіт набув рис російського романтизму. У такому вигляді він існує й до сьогодні. По кутах споруду було надбудовано кілеподібними кокошниками, над якими височіють башточки-бельведери. Обабіч головного входу на рівні першого і центрально симетрично на рівні другого поверхів розташовані відкриті тераси. Фасади по горизонталі поділені карнизами й гуртами. Віконні заповнення тамбура імітують вітражі (з 1969 року). Тимпани кокошників декоровані ліпними розетками. Віконні прорізи на рівні першого поверху прикрашені кільцеподібними, а на рівні другого (частково) – півциркульними архівольтами з гирками по кінцях. Бельведери увінчані декоративними мерлонами. Димарі (чотири) прикрашені аркатурним фризом і мають зубчасте завершення.

Башти з'єднуються між собою відкритими переходами (дерев'яні містки-настили), улаштованими по гребенях двосхилих дахів. Огорожа переходів – у вигляді ажурних романтиків - перегукується з огорожею відкритих терас головного фасаду. Вірогідно, у 30 – 40-х рр. ХІХ ст. на даху першого поверху з тильного фасаду було влаштовано засклену терасу, що виконувала функції зимового саду. Зруйнована тераса у першій половині ХХ ст.

У будівлі на першому поверсі знаходиться музей історії Корсунь-Шевченківської битви, на другому – адміністрація Заповідника.

В'їзна брама зведена за проектом невідомого архітектора у формах французької середньовічної оборонної архітектури. Споруда з цегли, прямокутна в плані, із наскрізним проїздом, фланкована по головному фасаду круглими в плані баштами, по тильному фасаду – пілонами. В оформленні споруди використані елементи архітектури неоготики. Перший ярус між баштами декорований квадровим рустом. Стіни другого ярусу башти та бічні фасади – гладенькі з вузькими віконними прорізами й нішами з стрілчастими перемичками. Стіни завершені декоративним стрілчастим аркатурним фризом, увінчані мерлонами, башти – мерлонами з несправжніми машикулями.
У 1991 р. споруду прикрасили ворота, виготовлені реставраційною майстернею Вільнюса (Литва). Будівля в'їзної брами належить до нечисленної групи пам'яток архітектури романтизму, художній образ яких створений на основі архітектурних мотивів середньовіччя. Обабіч до брами прилягають довгі одноповерхові корпуси. У брамі знаходиться наукова бібліотека.

Одноповерховий корпус господарського призначення був прибудований до в'їзної брами, вірогідно, у середині ХІХ ст. (на його місці ще з 1789 р. була окрема будівля). Будівля з цегли, прямокутна в плані, з глибоким підвалом із стрілчастим склепінням. Віконні прорізи прямокутної форми, дах трисхилий. Споруда побудована в стилі поширених у Росії у ХІХ ст. т.зв. будинків з мезонінами (верхній напівповерх над середньою частиною невеликого житлового будинку). Надбудова має три вікна-ілюмінатори. Внутрішнє розташування кімнат – анфіладне. У корпусі знаходиться історичний музей, у підвальному приміщенні – кафе-бар "Княжий двір".

Швейцарський будинок побудований, вірогідно, у 30 – 40-х рр. ХІХ ст. за проектом невідомого архітектора, як будинок для челяді. Будівля дерев'яна, у плані прямокутна, двоповерхова з галереями, які оточують будинок з трьох боків. Головний фасад має два яруси галерей. На галерею ведуть надвірні бокові східці, а потім інші східці з'єднують галерею другого поверху з мансардою.

Великі прямокутні віконні прорізи розташовані асиметрично у відповідності з функціональним розташуванням груп приміщень. Високий двосхилий дах, краї якого набагато виступають над стінами, добре захищає будинок від атмосферних впливів. Стіни споруди були увиті плетючими рослинами (можливо, диким виноградом). У 1950 – 60 рр. до будинку з обох боків були прибудовані веранди. Будинок знаходиться на т.зв. Швейцарському острові. Є унікальною парковою спорудою архітектури раннього романтизму, що є невід'ємною частиною оточуючого ландшафту кам'янистого острова. У будинку мешкає 3 сім'ї.

Манеж зведений у середині ХІХ ст. Автор проекту невідомий. Будівля одноповерхова, цегляна, у плані – витягнутий прямокутник. Віконні прорізи прямокутної форми, на сьогодні мають різну ширину. Вигляд будівлі неодноразово змінювався, у зв'язку з чим відбулося еклектичне нагромадження елементів, притаманних різним архітектурним стилям: неоготика, романська архітектура, класицизм. За роки радянської влади зроблено добудови до приміщення.

Православна каплиця знаходиться праворуч від входу у триповерховий флігель, на місці колишньої лютеранської каплички. Побудована у першій половині ХІХ ст. Автор проекту невідомий. Побудована з цегли, у плані – шестикутна (на 1856 р.– у плані чотирикутна). Має завершення у вигляді шести фронтончиків, над якими піднімається шестигранне шатро, увінчане фіалом. Вікна стрілчастої форми. Простінки декоровані неглибокими нішами. Зорієнтована з півдня на північ. З північно-східного боку до неї прилягає цегляна стіна. В об'ємно-просторовій структурі і декоративному оформленні споруди проглядаються риси класицизму, поєднані з елементами візантійської архітектури і неоготики.

Друга православна каплиця знаходиться в середині князівського двору біля в'їзної брами. Побудована в середині ХІХ ст. Автор проекту невідомий. Будівля цегляна, у плані восьмикутна, спирається на гранітну скелю. Зорієнтована з південного заходу на північний схід. Має хрестову конструкцію склепіння, що було характерним для храмів Московської держави. Вікна стрілчастої форми. Вхід з боку південно-західного фасаду. Над входом – вікно-ілюмінатор. Простінки декоровані неглибокими нішами із трилопатевим завершенням. До південно-західного фасаду каплиці прилягає цегляна стіна, що йде знизу вверх уступами. У планово-просторовому вирішенні і декорі каплиці проглядаються риси російської середньовічної архітектури, поєднані з елементами раннього класицизму та неоготики. У 2007 р. відновлена частина опорної стіни, що виходить до в'їзної брами.

Головна контора управителя маєтком знаходиться на скелястому березі р. Росі ліворуч від мосту, що веде на острів Коцюбинського. Починаючи з 1789 р., там завжди була одноповерхова будівля. Існуючий цегляний будинок побудований наприкінці ХІХ ст. Він складається з трьох частин: центральна – двоповерхова з мансардою під двосхилим дахом, дві одноповерхові прибудови – праворуч з односхилим дахом, ліворуч – з трисхилим. Вікна одно- та тристулчасті з напівциркульними перемичками, над вікнами бровки прямокутної та напівциркульної форми. В основі просторової будівлі лежить ранній класицизм. Будівля неодноразово перебудовувалась.Житловий будинок, власність міської ради.

Каретна побудована наприкінці ХІХ ст. (?). Автор проекту невідомий. Зведена з цегли, одноповерхова, прямокутна в плані. Віконні прорізи прямокутної форми, дах чотирисхилий. Внутрішнє планування коридорне із однобічним розташуванням приміщень. У радянські части неодноразово перебудовувалась. Проте в своїй архітектурі зберегла риси господарського приміщення поміщицької економії кінця ХІХ ст.

Парк закладений 1782 р. для власника Корсунського староства князя Станіслава Понятовського архітектором Ж.А. Мюнцом у стилі англійських ландшафтних парків. Розташовується на декількох островах р. Росі і “материку”. Парк не має чітко окресленої осьової композиції. Численні алеї, доріжки (близько 2 га) відкривають відвідувачам нові краєвиди, що нагадують навіть сьогодні різні країни світу.

Корсунський парк – це парк, створений самою природою, що різнить його з парками, створеними руками майстрів, у т.ч. з “Софіївкою”. Парк сформовано шляхом використання мотивів первісного ландшафту: могутніх груп обкатаного каміння (в основному, граніт рапаківі), численних річкових протоків, спокійних заводей, перекатів, гранітних скель, існуючих насаджень дерев. Тобто, наріжними компонентами парку є дерево, камінь та вода. У 1787 – 1789 рр. на території парку з’явилися малі архітектурні форми – турецька та китайська альтанки, давньогрецький храм, тріумфальна арка, єгипетський храм та висічений в скелі грот. Після 1799 р. парк набув рис російського романтизму: густа (центральна) липова алея, малі архітектурні форми, символи, пов’язані з історією Росії та роду князів Лопухіних. Затишні куточки парку прикрашали павільйони для павичів і фазанів, скульптури. Він був одним з кращих садово-паркових комплексів України. Після 1918 р. почалася руйнація парку, яка продовжувалась до кінця ХХ ст. У 1925 р. він отримав назву “Парк ім. Леніна”. 6 квітня 1928 р. Корсунський парк було оголошено пам’яткою природи місцевого значення. Відповідно до постанови Ради Міністрів України № 105 від 29.01.1960 р. парк оголошений пам'яткою садово-паркового мистецтва і віднесений до Списку пам'яток національного значення.

У 80-х рр. ХХ ст. почалась реконструкція парку. Встановлено скульптурну композицію “Ян і Наталка” (автор В. Клоков), стелу з багатофігурною композицією за мотивами творів Т.Г. Шевченка (автор М. Запорожець), збудовані місток через безіменний струмок, альтанки тощо.

Скульптура група «Молодість»:

На сьогодні в парку росте близько 300 видів рослин (180 вищих і 120 нижчих), у тому числі близько 80 видів дерев та кущів (з них 10 декоративних); близько 250 видів – є лікарськими рослинами. Рідкісними є гінкго дволопатеве, катальпа, робінія клейка, сосна Веймутова, ялиця біла, туя західна, ялівець звичайний, софора японська, ялина колюча, самшит вічнозелений та буз угорський (останні два занесені до Червоної Книги України). Збереглась вікова алея ялин зі стрункими стовбурами, так звана Князівська алея. Серед трав’янистих рослин, занесених до Червоної Книги, є тюльпан Шренка, конвалія звичайна, проліска дволиста, ряст порожнистий, пролісок звичайний, глечики жовті. У парку зберігся каштан під яким любив відпочивати Т.Г. Шевченко.

Гора Янталка вся засаджена бузком, який у травні під час цвітіння утворює суцільний килим. Влітку повітря насичене густим ароматом липи, лісових квітів і трав.

На схилі гори видовбано грот, якій сьогодні окупований сатаністами:

Річка Рось обрамлена мальовничими скелястими берегами і має декілька пляжів.

На території парку - 6 мостів через Рось та її протоки, один з яких, т. зв. Чортів, є підвісним.

Скелясті береги Росі:

Підготовлено за матеріалами сайту Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника: http://www.korsun.ic.ck.ua

Коментарі

палац якийсь азіатській, і на церкву схожий)))
а кольори башти, то капєц...
сподобалась стіна із Шевченком

Звичайно, палац - російський, а відповідно - азіатський :)

Дядя Лєнін крАсівий у них.:)
А як у тих краях з"явилась така здорова черепаха?

Облитий фарбою Лєнін - наочний приклад чудовищних проявів фашизму в Україні :))
Черепаха велика, бо то ж заповідник! :)

Корсунь-Шевченківський
Користувач посилається на ваш запис з Корсунь-Шевченківський пишучи: [...] Оригинал взят у в Корсунь-Шевченківський [...]

Ох і розвелось фашистів в Корсуні. Чи то може заїжджі? ;)
До доглянутих палацових комплексів я би як мінімум відніс ще Самчики і Білокриницю.

Точно! Хоча в Самчиках я не був, а в Білокриниці, здається, такого парку немає.
А шо тут дивуватися? Зараз півкраїни - фашисти :)

М-да, пригріли ж під боком таку кількість фашистів. І куди влада в попередні роки дивилась? :)

У попередні роки влада якраз і наплодила тих фашистів своїми діями :)

я,видно,був в Корсуні відразу після тебе,бо мене ще лєнін здивував своїм свіжопофарбованим виглядом.Такий лискучий чорний колір!Подумав-чого б-то,а воно он воно що!
Щодо палацу і парку-не сказав би,що вони такі вже доглянуті.І перший і другий аж просяять капіталовкладень і насправді професійного(без двох "Ф")використання тих вкладень.Хоча без сумніву,є палаци й парки,які знаходяться в значно гіршому стані.Моя думка така,що,коли б в цей парк вкласти гарні гроші,найняти гарних спеців-дендрологів,ландшафтних архітекторів,то уманська "Софіїка" курила б в сторонці.Бо цей парк на 90% створила сама природа,хоча і людська праця тут не завадила

Приблизно десь так, але доглянутіше насправді в Україні знайти важко.
А Лєнін, виявляється, вже давно таким красавцем стоїть :)

кажу ж-вже пофарбували в радикально-чорний колір:)))

То вже ЗАРАЗ пофарбували? Жостко! :)

Як вдруге в Корсуні побував )

Рекомендую ще втретє побувати :)

В Стебелеві не був ?

Ні, не встиг. З середньою швидкість ваших автобусів 20 км/год, добре що хоч встиг дістатися на ст. Шевченко, щоб уїхати додому :)

расписание транспорта уже посмотрела, осталось только билеты купить.
спасибо огромное ;)
раньше даже не слышала о таком у нас парке!

Отож! :)
Бажаю цікавої подорожі!

:) спасибо :)

Батьківщина моя, до речі. Черепаха чудова. А Ленін вже обмитий, стоїть собі

Дуже приємне місто, мені дуже сподобалося.
А Ленін нехай почекає ще. Їх так багато, що за один місяць до всіх не доберешся :)

Андрію, на жаль Ленін не на площі, він у душах і щоденних справах людей. А це не знімеш фізично. Це кожен знімає сам і тут питання чи захочеться, бо вигідно популізмом жити.

Галю, це лише час вилікує:))

...і кризи, які зачіпають особисто

до речі, я зі Стеблева. І туди ходить пряма маршрутка з Києва. Години можу сказати принагідно. Туди і назад. Влітку, або на весні там по особливому красиво. І відпочивається теж.

Я б із задоволенням з'їздив. Але не знаю, чи буде колись така можливість...

До 23-ї річниці Незалежності: колекція українських пала
Користувач посилається на ваш запис з До 23-ї річниці Незалежності: колекція українських палаців пишучи: [...] Монастириський р-н, Тернопільська обл. Палац Понятовських-Лопухіних, 1789 Корсунь-Шевченківський [...]

Розташування

Scroll to Top