Олоїтокіток: в пошуках Кіліманджаро

Однією з цілей африканської подорожі було побачити Кіліманджаро - згаслий вулкан, найвищу гору Африки. Територіально Кіліманджаро знаходиться в Танзанії, але найкращий вид на нього викривається з боку Кенії - з Національного парку Амбоселі або з села Олоїтокіток, розташованого на кордоні з Танзанією. Дві третини днів в році Кіліманджаро не видно через хмари чи туман. Зазвичай, вершина відкривається під час заходу і сходу сонця в сухий сезон. Щоб гарантовано побачити Кіліманджаро, ми спеціально вибрали сухий сезон - другу половину червня. Але замість нього в Кенії лив майже безперервний дощ, а небо було постійно затягнуто хмарами.

Ми приїхали в Олоїтокіток з Найробі на маленькій матату і поселилися в дитячому закладі, який утримує якась європейська місія. Гарячої води, звичайно, немає. Але дружелюбна атмосфера.

Сніданок в кіоску на центральній вулиці вийшов дуже скромним.

Небо було наглухо затягнуто хмарами. Не було навіть натяку на те, що можна побачити Кіліманджаро. Тому пішли досліджувати село.

Все вказує на те, що Кіліманджаро зовсім поруч:

Весь день гуляли по селу і околицях в надії, що розпогодиться і ми зможемо побачити Кіліманджаро.

Околиці села також мальовничі.

Пообідали на півдолари у місцевій харчевні. Власники і відвідувачі не могли повірити в те, що до них завітали білі люди. Відносилися до нас як до богів, які спустилися з небес.

Ввечері пішов на відкриту місцевість в декількох кілометрах на північ від села в надії, що Кіліманджаро винирне з під хмар.

Пейзажі в околицях Кіліманджаро майне нічим не відрізняються від українських. Лише акації виглядають по-іншому.

Ввечері виглянуло сонечко, але Кіліманджаро так і не з'явилося.

Наступного ранку знову пішли в долину зустрічати світанок в надії побачити найвищу точку Африки.

Світанок був, як завжди, неперевершеним, але Кіліманджаро не з'являлося.

І ось, нарешті, диво: Кіліманджаро з'явилося на пару хвилин, щоправда не повністю.

Верхня частина Кіліманджаро виглянула буквально на хвилину і знову заховалася за хмарами.

Треба було вибиратися з Олоїтокітоку і рухатися в бік Момбаси. На виїзді з села ми спіймали попутку до міста Емалі, яке знаходиться на трасі між Найробі і Момбасою. Від Олоїтокітока до Емалі приблизно 100 кілометрів. Їхали близько трьох годин. В одному з сіл нас пересадили на іншу попутку. В легкову автівку забилося 10 (!!!) людей.

Далі 2 години на жвавій трасі Найробі-Момбаса намагалися стопити все підряд: автобуси, попутки, вантажівки. Безрезультатно.

Місцеві хлопці допомогли втиснути нас у вантажівку, на якій ми проїхали 300 км майже за 9 годин. Кабіна машини була забита місцевими, їхали зігнуті в 4 рази. Щоправда, частина дороги проходила повз Національний парк Тсаво, і нам пощастило побачити багато мавп і зебр прямо на узбіччі дороги.

За 50 км до Момбаси зловили тук-тук, у якого не працювало світло (вночі на трасі!!!). Добре що в мене був ліхтарик, я підсвічував дорогу. Останні 30 км їхали в набитій під зав'язку маршрутці-матату по жахливій розбитій дорозі. Слід віддати належне місцевим: ніхто не залишав нас один на один з проблемами, всі допомагали. Пізно ввечері, втомлені і розбиті, дісталися до Момбаси...

Розташування

Scroll to Top