Бердичів єврейський

дивіться також:

Прогулянка Бердичевим

Монастир-фортеця кармелітів

Бердичів сміливо можна назвати «найбільш єврейським містом України». Хоча 80-90 відсотків єврейського населення для багатьох західно- та центральноукраїнських міст у ХІХ столітті було нормою, не слід забувати, що на середину століття Бердичів був четвертим за кількістю населення українських міст Російської імперії, а отже і євреїв тут було більше, ніж в інших містах регіону (понад 50 тис.). А це – друга за чисельністю єврейська громада імперії.

Звичайно, що від більш ніж 80 синагог, які існували тут до Другої світової війни, залишилося всього декілька, та й впізнати їх досить важко. А від колишній кількості єврейського населення не залишилося і одного відсотку. Проте про колишнє юдейське минуле Бердичева нам розкажуть численні артефакти: крім трьох збережених синагог, це – величезний єврейський цвинтар і багато старовинних типово єврейських будиночків, деякі з яких походять з позаминулого століття.

Ще з останньої чверті XVIII століття Бердичів став одним з центрів хасидизму, а з початку ХІХ століття – одним з центрів єврейського книгодрукування в імперії. У першій половині ХІХ століття Бердичів - великий центр оптової і посередницької торгівлі сільськогосподарськими продуктами, зосередженою майже виключно в руках євреїв. Разом

з торгівлею сільськогосподарською продукцією єврейське населення Бердичева займалося також шевським, кравецьким, столярним, ковальським і шкіряним ремеслами. У 1847 р. воно складало в 23 683 особи, в 1861 р. - 46 683 (93 відсотка населення міста), в 1897 р. - 41 617 (80 %населення). Скільки синагог точно було в Бердичеві до жовтневого перевороту – ніхто не наважиться сказати. Відомо лише, що їх було близько 80-ти, але з приходом совєцької влади майже всі вони були закриті. Бердичів став першим містом СССР, де нацисти почали масові страти євреїв. З початком війни повідомлення Радянського інформбюро не надавали правдивої інформації про істинні темпи просування ворога, а лише дезорієнтували населення. З 1 липня 1941 р. розпочалася неафішована евакуація з Бердичева сімей відповідальних працівників, раніше усього міськкому ВКП(б) і міськвиконкому. Своєчасній евакуації іншого населення не проводилося. Майже увесь автотранспорт підприємств і міських служб був реквізований для військових потреб в перші дні війни, транспорту для евакуації не було. Після бомбардування центральної частини міста німецькими літаків 4 липня 1941 р. з раннього ранку 5 липня сотні городян на підводах, а тисячі пішки поїхали і пішли з Бердичева по дорозі на Ружин і Білу Церкву. 5 липня 1941 мости через річку Гнилопять були підірвані. Щоб піти з міста, жителі західної частини Бердичева повинні були переправлятися на східний берег на човнах. Сотні єврейських сімей скупчилися на залізничному вокзалі в надії, що буде ешелон на схід, але ешелонів не було. Ймовірно, з Бердичева виїхало і пішло до вечора 7 липня до 10 тис. чол., що складало лише близько третини єврейського населення. А ще перед німецькою окупацією в місті зосередилася частина єврейського населення з довколишніх містечок і сіл. Що було далі, думаю, всі розуміють… А що ж сьогодні? Євреїв в міст залишилося трохи більше півтисячі, є одна діюча новозбудована синагога. З близько 80 існувавших божниць сьогодні можна ідентифікувати лише 3. Решту було або знищено війною, або перебудовано до невпізнанності. В центрі міста на перетині двох головних вулиць – Соборної і Свердлова збереглася сильно перебудована будівля Великої хоральної синагоги. Божницю спорудили у 1850 році на кошти єврейської общини. Одноповерхова, прямокутна в плані з симетричним розміщенням пілястр, вона вміщувала одну тисячу парафіян. Це була одна з перших у Російській імперії хоральна синагога. Монументальність і розміри вказували на її значну роль у житті міської общини. У 1929 році під приводом звернення місцевих євреїв – робочих та службовців – до міськвиконкому з проханням забрати будинок Хоральної Синагоги з відання "релігійної купки дідів" та передати його на культурні потреби працюючих, місцева влада, не дивлячи на заяви віруючих євреїв від 27.09.1930 р. та прохання залишити синагогу в їх користуванні, направила клопотання в керівні органи УРСР про закриття синагоги. Після закриття в ній утворили клуб безбожників, який діяв до початку Другої світової війни. Сьогодні в сильно перебудованій синагозі – цех швейної фабрики. Синагога єврейської общини «Хаббат» в радянський період була єдиним місцем для відправлення релігійних обрядів єврейської общини міста. Найгарніше з усіх єврейських божниць збереглася так звана Загребельна синагога, збудована у 1890 році купцем Абрамом Магазинником, розташована на протилежному від кляштору кармелітів березі річки Гнилоп’ять. Будівля цегляна, одноповерхова, прямокутна в плані. Фасади оформлені з елементами стилю ренесанс, прикрашені ліпленням, іонічними пілястрами, розвиненим фризом. Вікна напівциркульні. На фасаді є ініціали засновника і дата будівництва. Синагога діяла в перші роки совєцької влади. У 1930-х рр. вона була закрита за розпорядженням місцевої влади. Після другої світової війни тут знаходився кінотеатр, з кінця 1950-х. рр. - архів, з 1980-х рр. - бібліотека і установа «Райкіновідеомережа». Сьогодні в колишній божниці – амбулаторія сімейного лікара. Теоретично, багато з будинків в центрі міста може бути перебудованими синагогами. Ймовірно, колишня міква, а сьогодні – міська лазня. Замість пентаграми, можливо, була зірка Давида: Будівля театру «Експрес» для заїжджих гастролерів, збудована у 1908 – 1912 роках єврейським підприємцем Давидом Шеренцисом: Якщо побродити по середмістю і околицям, можна зустріти багато колоритних будиночків, які, швидше за все, всі належали євреям-підприємцям: Є будиночки і набагато скромніші: На північній околиці в кінці вулиці Леніна збереглося величезне єврейське кладовище (кіркут). Його масштаби можна оцінити на цьому фото: Посеред цвинтаря знаходиться мавзолей рабіна-цадіка Леві Іцхака – одного з великих і найбільш шанованих єврейських праведників: Мацейви (надгробки) на цвинтарі: Більшість з них чомусь надарують чоботи:

Регіон:

Коментарі

Обалденно!
Где по Бердичеву инфу брал?
У тебя самый полный набор, что я видел

Дякую!
Насправді, я не готувався. Переглянув за день до поїздки карту міста, мав багато часу в Бердичеві і обійшов майже все місто.
Потім, коли приїхав, зайшов подивитися декілька постів в ЖЖ про Бердичів від інших користувачів, і подивився, що це були за цікаві будиночки, які я бачив.
Плюс ще через пошуковик знайшов якісь сайти про Бердичів, в яких були докладні описи об'єктів.

ну як на кіркуті, алкаші з пейсами не діставали? :)
в мавзолей не потрапив? Там на кіркуті є один колоритний дідок-доглядач. Дуже цікаву екскурсію мені провів.
А щодо трагедії бердичівських євреїв. Брехня то все. Спочатку в радянських джерелах писали, що "враг неожиданно прорвал оборону, евакуіровать нє успєлі". тепер "не повідомляли про швидкість пересування".
Той же дідок-доглядач, єврей, звісно, пережив окупацію (ще будучи малим хлопцем), переховуючись у знайомих неєвреїв, які його прихистили. От показові його слова "Оні думалі, что ето тє нємци, коториє билі в 1918-м".
Тому тут треба говорити не про замовчування правди про темпи пересування військ Вермахту, а про брехню комуністів стосовно політики Гітлера щодо євреїв. Тому що євреї-комуністи, обіймаючи владні пости, були занадто стурбовані власною безпекою, щоби ще й плодити собі конкуренцію в місцях на евакуацію серед свого народу.
Як підтвердження його слів - ще один показовий приклад. Вже ж відомий факт. що представники єврейської громади Києва зустрічали німецькі війська хлібом-сіллю. Хоча у випадку Києва не було ні несподіванки прориву оборони, ні замовчування темпів пересування ворожих військ

Ні, пейсів майже не було. Лише один пейс на весь день зустрівся, і той був без пейсів - якійсь турист (англійською розмовляв).
Цікава точка зору. "представники єврейської громади Києва зустрічали німецькі війська хлібом-сіллю" - одо справжній фашизм! :)

Пізнавально, дякую!

Прошу!

Розташування

Scroll to Top