Белз

Маленьке містечко Белз на Сокальщині сьогодні є одним з найменших міст в Україні і нараховує всього 2,4 тис. мешканців. А колись все було не так. Белз був одним з найзначущих міст Руси, столицею Белзького князівства, а пізніше і столицею однойменного воєводства у складі Польської корони. Славетна історія міста залишила нам величезну спадщину: показник кількість різноманітних пам'яток на душу населення тут, напевне, найвищий в Україні. Відвідати Белз раджу обов'язково. Його сміло можна помістити до п'ятірки найцікавіших міст Львівщини і до першої загальноукраїнської десятки. Будемо вважати, що я вас переконав і ви вже готові їхати в Белз. Тоді трохи про добирання. Це раніше Белз був столицею, сьогодні ж він - напівзабуте провінційне містечко районного підпорядкування Сокальського району Львівщини. Навіть автобус зі Львова (Львів - Варяж) ходить сюди раз на день (о 12.30). Тому добиратися до Белза зручніше через Червоноград (маршрутки йдуть кожні 20 хв. з автостанції № 2 у Львові). З Червонограда-Христинополя приблизно раз на годину у бік Рави-Руської через Белз їдуть напіврозбиті бусики. Негативні враження від поїздки зникають вже при під'їзді до княжого міста. В цій частині зупинимося на давній історії міста.

Давній Белз розташувався серед мочар на невеликому узвишші на місці злиття річки Солокії та її притоку Речиці. Місце розташування відобразилося в назві міста: "белз" або "бевз" старослов'янською мовою означає болотисту, важкопрохідну місцевість. Перші укріплення у Белзі побудував князь Володимир близько 981 року. Тоді місту надавалося велике значення в системі фортець західних кордонів Русі. Через Белз проходили торгівельні шляхи з Польщі на Київ та Візантію. Перша ж письмова згадка про Белз відноситься до 1030 року. Згідно "Повісті врем'яних літ" у цьому році місто у поляків відвоював великий князь Ярослав Мудрий. Наступна згадка - 1050 рік, а у 1170 році місто вже стає столицею однойменного князівства. Чергова літописна згадка про Белз у 1188 році пов'язана з боротьбою за владу між руськими князями. Протягом 1207 - 1211 років у Белзі княжив Василько Романович, а з 1234 році Белзьке князівство переходить до володінь Данила Галицького. XIV століття ознаменувалося боротьбою за володінням князівством між Польщею, Литвою та Угорщиною. У 1340 році Белз попадає під владу Литви, але у 1349 році його разом з іншими волинськими містами здобув польський король Казимир ІІІ Великий. Наступного року Белз знову опиниться під владою литовських князів. До того, як Польська корона повністю підпорядкує собі землі навколо Белза, пройде ще більше 100 років, під час яких місто витримає не одно облогу. Так, у лютому 1351 року Казимир ІІІ, заручившись підтримкою угорського короля Людвіка І Великого та благословінням Папи Римського, йде на Белз, але обидва королі безславно програють захисникам міста. Наступна облога була у 1366 році під час правління у Белзі князя Юрія Наримунтовича - також безуспішна для поляків. У 1376 році місто знову бере в облогу угорський король Людвік І Великий, до якого долучаються поляки, які щойно захопили Холм. Белзькому князю Юрій Наримунтовичу прийшлося здати місто після 7 тижнів облоги - подіватися на допомогу не було від кого. Землі навколо Белза і Холма було приєднано до Галичини і вони були віддані під керівництво останнього галицького князя Владислава Опольського, який йменував себе "Божою милостю пан і дідич Руської землі", проте нічого не робив на користь місцевого населення. Того ж року Людвік надав Белзу Магдебурзьке право, підтверджене у 1509 році. У 1378 році король усунув від керівництва Владислава Опольського, призначивши на його місце угорського намісника. По смерті угорського короля польська шляхта обрала собі королевою дружину литовського князя Ягайла Ядвигу. У 1288 році польський король Владислав Ягайло надав Белзьке князівство Земовиту IV - князю мазовецькому і принцу руському, який був одружений на його сестрі Олександрі. За часів правління мазовецьких Белз знов розбудовується, як центр князівства. У 1462 році Белз із землями навколо остаточно відходить до Польщі і становиться центром воєводства. У 1497 році під Белзом декілька днів стояли прусські рицарі, як прийшли на допомогу королю Яну Ольбрахту у його боротьбі з Молдавією. У той самий час для Белза, як і для більшості поселень Галичини почався складний період випробувань - період турецько-татарських набігів. Та незважаючи на це, у XVI столітті Белз був достатньою розвинутим містом. Так, у 1578 році в місті було "прасолів 24, кравців 8, шевців 19, кушнірів 9, пекарів 20, різників 6, золотар 1, солодовників 2, бондарів 8, слюсарів 2, столярів 2, ткачів 7, уздярів 2, ковалів 4, мідяників (котлярів) 2, сідельників, колодіїв, римарів (cingulator), мечників по одному, 3 стельмахи, 2 лазники. Отже, разом ремісників 96, майстрів - 410". Перехід до складу Австрійської імперії ознаменував новий розвиток міста. IMG_5674 У складі Української СРСР Белз - з 1951 році. У грудні 2001 року Белз отримав статус Державного історико-культурного заповідника, а у 2005 році місто відсвяткувало свій 1000-річний ювілей. Детально про пам'ятки міста - на наступних розповідях

Передмістя "Замочок" знаходиться на південний схід від середмістя. Від центру - максимум 10 хвилин пішої ходьби. Саме тут, на півострові, якій утворює злиття річок Солокії та Речиці, почалася історія давнього княжого міста Белз. Городище мало чотирьохкутну форму, оточене валами і глибокими ровами. По його кутах були розташовані чотири дерев'яні башти. Внутрішній вал розділяв його на дві частини: дитинець і посад. Крім валів і ровів, місто-фортеця мала і природний захист. За валами були непрохідні болота, а з південного боку, там де не було валів, місто обороняла річка Солокія, над крутим берегом якої давній град підвищувався на 7 метрів.

В'їзд до давнього граду здійснювався через надбрамну вежу, яка знаходилася у північно-східній частині городища. До вежі вів розвідний міст, який при загрозі могли швидко прибрати. До брами примикали вали, в основі яких були два ряди городень з дерев'яних зрубів. Їх зовнішній ряд був заповнений землею, а внутрішній слугував житловими та господарськими приміщеннями. Посеред дитинця знаходився княжий двір з палацом і господарські споруди. Замкова церква, ймовірно, стояла у північно-західній частині. Під час розкопок виявлено, що товщина культурного шару на городищі давнього Белза сягає 2,5 метри. Були виявлені рештки зрубаної споруди, значну кількість археологічного матеріалу давньоруського часу: фрагменти кераміки (іноді з клеймами на дні посудин), залізні шпори, ножі, бойову сокиру. До унікальних знахідок відноситься свинцева висла печатка з написом “Днеслово”. На посаді городища знаходилися житлові приміщення стовпової конструкції. Під час розкопок багаточисленні вироби з металу, каменю і кості, скляні браслети, намистину та срібну монету, так званий празький гріш Яна I Люксембурзького, що датується 1310-1346 роками. Кінець давньоруському місту поклала татаро-монгольська навала у 40-х роках XIII століття. bsKOF.jpg Очевидно, замок відродився під час литовсько-польсько-угорських протистоянь XIV - XV століть. Важливу оборонну роль він відігравав під час татарських набігів, які масово розпочалися наприкінці XV століття. На той час замок мав дерев'яні вежі і бастеї, та був обнесений дерев'яної стіною, яка була обмазана глиною. Новий етап в укріпленні міста розпочався на початку XVII століття. У 1620 році проведені роботи зі зміцнення міських фортифікацій. Було збудовано потрійні вали 20 - 30 метрів завширшки, які завершувалися дерев'яними стінами. Найбільш потужними вали були з західного боку, де був найменший природний захист. Разом з ними місто захищали рови, які заповнювалися водою. До міста можна було потрапити з півночі та сходу через насипні греблі та прокладені мости. Всього замок мав три брами: Львівську, Сокальську і Люблінську (Замойську). У 1938 році та місці, де був дитинець давнього Белза, побудували Кальварію - хресну дорогу. Її вид зовнішньо нагадує: тут колись був замок. Кальварія складена з цегли і має 14 станцій-капличок. nA7bm.jpg З півдня нам високим берегом Солокії по боках Кальварії розташовані дві вежі-каплички. Одна з них так похилилася, що ось-ось впаде в річку... Всередині подвір'я Кальварії встановлено величезним пам'ятник-хрест, який символізує 1000-річчя Белза. Крім того, на території Замочку знаходяться два чудових храми: костел Пресвятої Діви Марії і каплиця Св. Валентина. З Замочком тісно пов'язана історія ікони Ченстохівської Божої Матері, яку прийнято вважати чудотворною. За легендою, її написав в Єрусалимі на кипарисовій дошці через 13 років по смерті Христа його учень - євангеліст Лука, а потрапила ікона на давньоруські землі завдяки Кирилу та Мефодію. До Белзу ікона потрапила через шлюб руських княгинь з галицькими та польськими князями. Перекази кажуть, що ікона врятувала місто під час монгольської навали: мешканці винесли ікону на міський мур і при попаданні в її лік ворожої стріли Богородиця заплакала. З рани потекла кров, а чужинці у повній темряві і паніці перебили один одного. У 1377 році князь Владислав Опольчик перевіз ікону до Львова, а пізніше - до Ченстохової. У дерев'яному костелі Св.Катерини у Белзі, що стояв на території замкового дитинця, зберігалася копія чудотворної ікони. Ії шанували як римо-католики, так і греко-католики, які по черзі провадили служби у костелі. На початку ХХ року храм перебував у плачевному стані, і було прийнято рішення про його знесення і побудову нового костелу. Протягом 1906 - 1911 років за проектом архітектора Калікста Крижановського збудовано новий мурований костел Пресвятої Діви Марії у модерновому стилі з елементами готики. У період між світовими війнами храм використовувався, як гарнізонний. З 1939 року тут знаходився спостережний пункт: спочатку німецький, потім - совєцький, адже по річці Солокія з 1939 року проходив кордон між Третім Рейхом і СРСР, а після закінчення війни і по 1951 рік - між Польщею та Радянською Україною. Фасад прикрашає вежа, по боках розташовані декоративні контрфорси, а в стіни вмуровані ядра. У 1991 року храм передано православній громаді УПЦ КП, відреставровано і освячено, як церкву Св. Миколая. IMG_5649 Розбудову храмового комплексу на замочку продовжено у 1933 - 1935 роках за проектом архітектора Вітольда Равського. У 1933 році постала двоярусна вежа-дзвіниця у стилі історизму, увінчана зубцями. На фасаді вежі - історичний герб Белза, наданий у 1462 році королем Казимиром, у вигляді грифона. На триарковій брамі костелу, спорудженій у 1935 році, іншій герб Белза - пушкар з гарматою і латинським надписом "Belz constanter fidelis" ("Белз постійно вірний"). Тоді ж, у 1935 році на замковому подвір'ї постала велична каплиця Св. Валентина у стилі функціоналізму. Цю каплицю ще називають "Польовий вівтар". З обох боків вівтаря встановлені фігури Свв. Франциска і Домініка. У рік святкування 1000-річчя Белза до Польового вівтарю повернулася подарована поляками ікона Белзької Божої Матері.

Як я вже писав, у Белзі - тьма пам'яток. Крім найдавнішої частини - Замочку, історичних цікавинок багато і в середмісті, і на околицях містечка. Буду розповідати частинами, адже  їх насправді так багато, що для описання треба б було видавати цілу книжку. Почнемо з середмістя, яке компактно розташовано навколо колишнього Ринку. З південно-західного боку до Ринкової площі примикає ратуша і ансамбль колишнього монастиря домініканів. Отці домініканці з'явилися в Белзі у 1394 році на запрошення Земовіта IV - князя мазовецького та белзького. Тоді ж було засновано і кляштор з дерев'яним костелом. Муровані костел і келії з'явилися в середині XVI століття. Костел первісно був тринавовим з трансептом та витягнутим циркульним вівтарем, а стіни укріплювали могутні контрфорси. Перебудова храму проводилася у XVIII столітті.

Кляштор закрила австрійська влада у 1784 році, а храм було перетворено на парафіяльний. На жаль, до наших днів дожили лише мальовничі руїни костелу, які, скоріше, нагадують зруйнований замок. Храм разом з більшою частиною міської забудови було зруйновано під час бойових дій у 1944 році. Проте збереглася дзвіниця, яка своїм фасадом виходить на Ринок. Її збудовано на початку XVIII століття під час перебудови кляштору. Нещодавно відреставрована барокова дзвіниця прикрашена волютами. Пам'ятка має симпатичний портал з ліпниною, а її фасад розчленований пілястрами іонічного ордеру. А що це за така цікава чотирьохярусна башта, схожа на ратушу? Так, це дійсно ратуша, але лише з недавнього часу. Справжня ж стояла посередині Ринкового майдану і скоріше за все була дерев'яною. Будівля, в якої сьогодні знаходиться міська рада, була перероблена на ратушу в міжвоєнний період. Первісно ж могутня вежа разом з двоповерховими будівлями, що примикають до неї - це колишні келії домініканського монастиря, зведені у XVII століття. Вежу ратуші прикрашає ажуровий ліхтар, а на її четвертому ярусі у 1920 році встановлено годинник. За легендою, його стріли були колись виготовлені з татарських стріл. Під час реконструкції вежі знайдено фрески орієнтовано XVII століття, а в культурному шарі, глибина якого в цьому місці складає близько 4 метрів - дитячі поховання, кераміку та залишки невідомого муру. До руїн домініканського монастиря примикає комплекс монастиря ще одного ордену - сестер домініканок. Кляштор домініканок засновано дружиною віленського каштеляна Софією Ходкевич у 1635 році за сприяння короля Владислава IV. Первісний дерев'яний костел, що стояв на Люблінському передмісті, у 1647 році було спалено під час татарського нападу. Новий мурований храм постав у 1657 році під титулом Св. Миколая. e9Vy0.jpg Костел був збудований з червоної цегли (зараз її вже не побачите). Має бароковий фасад з чотирма скульптурами: Урсули, Катерини Сієнської, Розалії та невідомої святої. По обох боках фронтону розташовані триярусні башти, а сам фронтон крім скульптур прикрашають пілястри доричного ордеру. Поруч з костелом розташована відносно нова дзвіниця, збудована у 1906 році. xu4e5.jpg У 1743 році завершено будівництво монастирських келій. Їх двоповерхові комплекси прибудовані до південної і західної стін костелу. Разом з костелом вони утворюють замкнений внутрішній дворик. Декор майже відсутній, лише на замурованому порталі можна побачити його фрагменти. На відміну від костелу, який реставрується, келії знаходяться в плачевному стані і потрохи руйнуються. Монастир було ліквідовано 1783 році указом австрійського цісаря Іосифа ІІ. Костел було передано греко-католицькій церкві. У 1861 році проведено ремонт храму, а у 1896 - 1900 його інтер'єр було розписано і замінено іконостас. Після декілька десятиліть закриття у радянський період у 1991 році колишній костел знову передано греко-католикам і повторно освячено, яка церкву Св. Миколая.

Однією з найдавніших збережених пам'яток Белза є так звана Аріанська башта, що знаходиться на схід від Ринкового майдану. Прийнято вважати датою її будівництва 1606 рік. Походження башти і досі викликає суперечки. Деякі вважають її каплицею (одна з її назв - каплиця Снопковських), деякі - замковою баштою. Відомо лише, що у другій половині XVIII століття в башті знаходилося міське книгосховище.

Башта має форму неправильного шестикутника. Сама споруда була оточена муром. Цегляна кладка має готичний характер. До початку ХХ століття дверний портал споруди прикрашала плита з гербом та датою. Їх відновлено під час останньої реставрації. На вікнах збереглися білокам'яні обрамлення. Сьогоднішній інтер'єр башти: Продовжимо прогулянку центром, повернувшись до головного майдану. На жаль, на колишньому Ринку залишилося не так багато - всього декілька струнких кам'яниць, які виглядають трохи дивно. proHF.jpg Якщо трохи відійти від ринку, можна ще побачити декілька старих сецесійних будиночків і вілл. У Белзі збереглося декілька свідоцтв його єврейського минулого. В середині XIX століття юдеї складали 60 відсотків населення міста. Белз став одним з центрів хасидизму й осідком рабинів-цадиків, після того, як тут оселився рабин Соломон Роках. Крім великою синагоги, яка стояла поруч з сучасною лікарнею, в місті був цілий релігійно-освітній центр із бет-мідрашем і талмуд-торою. У 1942 році синагогу разом із іншими юдейськими спорудами було підірвано. Крім великої синагоги в Белзі у 1910 році збудовано молитовний будинок "Irsze Lew". Одна з найгарніших будівель середмістя руйнується на очах: Неподалік від центру знаходився єврейський цвинтар, який діяв до 1846 року. У 2007 році його відмічено пам'ятним знаком. wjUmA.jpg На жаль, поки не вдалося знайти інформацію про монастир феліціанок, будівлі якого збереглися до наших днів. Сьогодні в колишньому костелі і келіях кляштору знаходиться міська лікарня. IXlvJ.jpg По дорозі до цвинтаря з дерев'яною П'ятницькою церквою можна оглянути перебудований будинок колишнього товариства "Сокіл":

В маленькому містечку все недалеко. Ось і до міської околиці, де знаходиться давній цвинтар - всього 10 хвилин ходьби від центру. Головна атракція (якщо так можна назвати) кладовища - дерев'яна церква Параскеви П'ятниці, яка належить до пам'яток національного значення і походить з XVII століття. Є припущення, що храм був збудований у селі Прусинів і перенесений на цвинтар в Белзі у XVIII столітті. Існує думка, що теперішній храм - вже третій на цьому місці. Підставою так вважати є виявлені під час реставрації під підлогою рештки вугілля двох попередніх церков.

IMG_5621 Як і зараз, первісно церква була двозрубною. Бабинець було добудовано у 1863 році. В радянські часи храм був занедбаним, провалилося навіть перекриття шоломовидної бані. Під час реставрації, проведеної у 1979 році за проектом Богдана Кіндзельського, Галини Крук та Івана Могитича, церкві повернуто первісний вигляд: бабинець було розібрано і храм знову став двозрубним. Але в 90-х роках пам'ятка знову занепала і, навіть, горіла. Часткова реставрація церкви проведена у 2006 - 2007 роках: замінено гонт, заново пошальовані стіни. Поруч з церквою - більш молода одноярусна дзвіниця (ХІХ століття). Крім дерев'яної церкви на міському цвинтарі збереглася каплиця з похованнями ксьондзів: За двома старими табличками і однією новою можна ідентифікувати поховання: Закінчуємо нашу подорож княжим містом на його північно-східній околиці - Заболотті. Тут, на виїзді до Белза з боку Червонограда на залізничному переїзді стоїть найцікавіша скульптура міста - колона Св. Вінцента. Цікава не лише сама фігура, а й і постамент, на якому її розміщено. Історія, на жаль, не залишила даних про автора шедевру. Ймовірно, що він походить з XVIII століття. Правою рукою Вінцент показує напрям на Белз, а в ліва його рука колись тримала факел. Каплан Вінцент (1576-1660) був засновником товариства лазаристів і вважається опікуном убогих та хворих. Канонізований римо-католицькою церквою, як святий. І на останнє, про історію, яка відбулася зі мною на вокзалі в Белзі, і, власне, про сам вокзал. Сам вокзал є неймовірно великим для такого маленького містечка, як Белз. Тим більш, якщо звернути увагу, що через станцію проходить всього один потяг на добу: це - приміський поїзд Рава-Руська - Сокаль. Зранку йде в один бік, увечері повертається. Складається, здається, чи то з одного, чи то з двох вагонів. Розглядаючи варіант повернення до Львова поїздом через Раву-Руську, я вирішив зайти на вокзал, щоб уточнити розклад. Підійшовши до будівлі побачив, що на мене йде ціла зграя гусей, які витягнули шиї і шипіли на мене, немов змії. Спасаючись він них, я забіг в будівлю вокзалу і зачинив за собою двері. Гуси не відступали: стояли під дверима, чекали, шипіли. Довелось і мені почекати хвилин з 10, поки вони трохи відійшли від дверей. Вийшовши з вокзалу я побачив, як гуси окупували платформу і перегородили мені шлях. Поки обходив їх по путях, вони знову побігли на мене. Варіант із добиранням додому поїздом відпав... Прийшлося повертатися роздовбаним бусиком через Червоноград. Згодом вияснилося, що гуси були не прості. Гуси були пограничними. В пару кілометрах від вокзалу - кордон. Зазвичай тут пасуться прикордонники і наїзжають на туристів (як то було з ). У разі відсутності прикордонників з їхніми обов'язками успішно впорюються гуси :)

Коментарі

Гарна фотка з фірою.

Дякую! На фірі, до речі, закордонні номери:

> кількість різноманітних пам'яток на душу населення тут, напевне, найвищий в Україні.
Я думаю це через те, що самого населення тут живе мало.

Ні, скоріше через кількість пам'яток: 50 - це Вам не жарт :)

Текст цікавий, а ось фоток бракує... Доведеться самому їхати ;)

Це - тільки перша частина. Ще буде декілька. Фоток стільки, що ледь на карту влізли.
Але їхати все одно доведеться! :)

Чекатиму продовження.

буде обов'язково! :)

Розташування

Scroll to Top