Велика Африканська експедиція. Ч.1: враження, стереотипи і перше знайомство

Велика Африканська експедиція завершилася. Це була не просто чергова вражаюча мандрівка, це був захоплюючий експеримент, в результаті якого ми отримали безцінний життєвий досвід. Вже сама назва «експедиція» - це була заявка на щось нестандартне. Ми проїхали через 7 африканських країн понад 3000 кілометрів громадським транспортом і ще близько 400 кілометрів пройшли пішки через десятки міст і сіл. Три тижні ми вели переважно африканський спосіб життя: їли те, що їдять місцеві, жили в умовах, наближених до африканських реалій, бували в гостях у місцевих мешканців, пересувалися на африканському транспорті – матату (маленька тісна маршрутка) і бода-бода (мото-таксі). Протягом подорожі нам практично не зустрічалися люди білої раси, а в окремі дні і в окремих містах ми взагалі не бачили жодного мзунґу (білої людини). Можна сказати, що експедиція не просто вдалася, вона перевершила всі очікування. Навіть попри те, що багато з задуманого нам реалізувати не вдалося.

Для того, щоб отримати цілісне уявлення про Африку, ми сформували зріз з 6 африканських країни, які межують одна з одною, але є різними: туристичні і нетуристичні, більш і менш заможні, з внутрішніми конфліктами і без конфліктів. В підсумку ми дослідили найбільш розвинуту і сучасну Руанду, депресивне, конфліктне і небезпечне Конго, туристичну Кенію з популярними сафарі і океанськими курортами, нейтральну аграрну Уганду, добру і душевну Замбію і країну, де спокійно уживаються перевороти і туризм – Зімбабве.
Подорожі перевернула з ніг на голову всі мої уявлення про Африку. Я ніколи не жив стереотипами, але в результаті прочитання декількох путівників та багаточисельних звітів подорожуючих, чорна Африка була в моїй уяві небезпечним місцем з вуличною злочинністю, військовими та етнічними конфліктами, захмарними цінами, засміченими містами з хаотичним рухом, з не зовсім адекватними і ледащими людьми, основна мета яких – надурити білу людину і викачати з неї максимум грошей. Лише подивившись на все з середини, стало зрозуміло, що це все – лише міфи.

Гори Вірунга і озеро Мутанда (Уганда)

Міф №1. Африка – це небезпечно.
Путівники попереджають, що ходити по після заходу сонця (тобто, після 18 годин) категорично не рекомендується. Ми гуляли щовечора до 22 – 23 годин і не відчували жодної небезпеки. Навіть у Найробі, яке вважають чи не кримінальною столицею Африки, ми гуляли допізна . І навіть у районах, в яких не рекомендується ходити навіть в день, ми безперешкодно гуляли вночі і не відчули на собі жодного негативного погляду. Нас ні разу не намагалися обікрасти чи щось відібрати. Більше того, за три тижні ми не бачили жодного випадку, щоб хтось з кимось скандалив і підвищував голос.

Узбережжя Великого африканського рогу

Міф №2. Африканці не люблять білих («мзунгу») і розглядають їх виключно як об’єкт заробляння грошей.
Жодного випадку негативного відношення до себе ми не відчули. Навпаки, жодна людина не відмовила в допомозі, коли ми про це просили. На вулицях усі вітаються. Віталися з нами виключно «my boss» чи «my big boss». Коли сідали в транспорт, завжди нам поступалися найкращими місцями, щоб нам було зручно. Випадків заробити на нас шляхом завищення цін ми практично не спостерігали. Хоча такі випадки були. Але в Африці це не так явно і нахабно, як у арабів чи індусів.

Казунгула, Замбія

Міф №3. В Африці живуть дуже бідно.
Ми цього не помітили. Незалежно від країни, усі гарно і яскраво одягнуті, одяг чистий, не від кого не смердить. Народ (особливо жінки) виглядають охайно. Голодних та з розпухлими животами також не бачили. Жебраки є лише в столицях, але їх не більше, ніж в Парижі чи Брюсселі. Але для них це швидше стиль життя.

Старий район Кігалі, Руанда

Міф №4. Більшість африканців неосвічені, невиховані і ледащі.
Яскравий приклад, який розвінчує цей міф – майже всі африканці (від дорослих людей у столицях до дітей в забитих селах) знають англійську мову і як правило, одну з міжнародних африканських мов (наприклад, суахілі). При цьому між собою розмовляють своєю рідною мовою. В Африці так само як і у нас працюють державні установи, супермаркети, ринки, заводи, транспорт, школи і садочки, лікарні (при чому останніх дуже багато) і в них працюють люди. В селах майже всі обробляють свої городи і працюють на полях, засіяних багатьма видами сільськогосподарських культур. Звичайно, рівень засобів виробництва значно нижчий за європейський.

Діти з села Рубона (Руанда) "допомагають" фотографувати Ньїрагонго

Міф №5. В Африці - громадянські війни і конфлікти.
Частково так. Наприклад в провінції Північне Ківу в Конго, де ми були, вже друге десятиліття триває громадянський конфлікт, які забрав життя мільйонів людей. Але до місця конфлікту нас не пустять навіть близько. На вулицях – багато людей з автоматами (поліція і військові), які дбають у тому числі і про вашу безпеку і не допустять жодної можливості, щоб ви потрапили в зону небезпеки. Приклад: ми за 4 місяці купили в Конго дозволи на підйом на вулкан Ньїрагонго і на відвідання гірських горил. Перед самим нашим приїздом національний парк Вірунга закрився, оскільки ситуація в регіоні загостилася і всі наші дозволи скасували з майбутнім поверненням грошей.

Вулкан Ньїрагонго і озеро Ківу (Конго)

Міф №6. В Африці дуже погана інфраструктура, що створює сильний дискомфорт для подорожей.
На жаль, це не міф, а реальність. Щоправда, міжміські дороги на відміну від українських все ж такі знаходяться в більш менш нормальному стані. Але в Африці немає автобанів, дороги мають дві смуги, по яким рухається безліч вантажівок, що дуже уповільнює швидкість пересування. У столицях і великих містах – суцільні корки, в яких можна простояти півдня, і об’їхати які можна лише на бода-бода (мото-таксі).
Міський транспорт (маршрутки-«матату») дуже незручний, маленький і тісний. Номерів маршрутів немає, маршрутки починають рухатися лише після 100-відсоткового заповнення. Сісти можна лише на кінцевій зупинці. Щоправда, міжміський транспорт (автобуси) є значно комфортнішими, ніж в нас. Окрема проблема – це квитки. Їх можна взяти лише в касі в початковому пункті призначення. При чому процедура купівля квитка забирає чи не півгодини. На поїзд взагалі нереально взяти квитки. Між кінцевими пунктами спіймати автобус неможливо, доводиться користуватися автостопом чи приватним транспортом. В останньому випадку в легковушку набивається до 10 людей.
Рівень комфорту в готелях також на низькому рівні. При чому з готелями якась парадоксальна ситуація: чим дорожче готель, тим він гірше. І навпаки, в дешевих готелях ми мали зручні охайні кімнати, теплу воду і гарний сніданок. Гаряча вода – дуже велика рідкість для Африки. Відключення електроенергії трапляються дуже часто.

Автостанція в Кампалі (Уганда)

Міф №7. Африка дуже дорога.
І так, і ні. Все що в Африці не виробляється – все дорожче ніж в Європі. І це природно, бо товар треба доставити і ще й закласти в його ціну ризик псування і можливою нереалізації. Навпаки все, що росте і виробляється безпосередньо біля місця продажу (овочі, фрукти, місцева їжа) – все дуже дешеве. Якщо ви не будете харчуватися в ресторанах для європейців, а їсти в місцевих харчевнях, смачний і здоровий обід обійдеться вам від 1 до 2 доларів.
Міжміський автомобільний транспорт такий самий дешевий як і в нас. Авіа-сполучення таке ж саме дороге, як і в нас. Але в Кенії є лоу-кости. Оренда авто – нереально дорога і можлива лише з водієм.
Основні статті витрат для подорожі Африкою: це переліт, візи, вхідні квитки в національні парки і сафарі. На все інше витрати будуть приблизне такі ж самі, як і в Україні.

Озеро Ківу в Гісеньї (Руанда)

Оскільки начитавшись путівників і звітів мандрівників, ми уявляли собі Африку диким і небезпечним континентом, ми вирішили розпочати з найрозвинутішої Африканської країни - Руанди. Тому квитки взяли до столиці Руанди Кігалі з пересадкою в Дубаї. До Дубаї летіли еміратською авіакомпанією flydubai, літаки якої нагадують авіаелектрички (а швидше, африканські маршрутки-матату) з вузькими сидіннями, обмеженим місцевим для ніг і без жодного сервісу.

Зовсім інша справа - руандійський національний авіаперевізник RwandAir. Їхні літаки зручні, сидіння великі, чудовий сервіс, 15 хвилин безкоштовного вайфаю, красиві і привітливі чорношкірі стюардеси, які постійно цікавляться, чи не потрібно щось.

Годували двічі, дуже смачно. Напої - коли хочеш у необмеженій кількості.

Прилетіли в Кігалі в 6 ранку.

Отримали в аеропорту візу за 30 доларів та купили руандійську сім-карту.

В центр їхали на міському автобусі №104. В Кігалі автобуси великогабаритні, але незручні: немає куди подіти ноги. Вартість проїзду на наші гроші становить 15 гривень.

В подальшому ми користуватися ні автобусами, а "бода-бода" - мототаксі, які прийшли нам до вподоби більше:

Столиця Руанди Кігалі вразила з перших секунд неймовірної охайністю і чистотою. Після кривавого геноциду в середині 90-х руандійці змогли об'єднатися і побудувати найрозвинутішу країну в Африці.

Кігалі розкинувся на декількох пагорбах. Руанду називають "країною тисячі пагорбів".

На одному з пагорбів розташувався сучасний центр Кігалі:

Приклад оформлення тротуарів в Кігалі. І так майже по всьому місту. На вулицях - ідеальна чистота. Всі дороги в місті також ідеальні. Африка...

Обід в кафе з традиційною руандійською кухнею:

Після обіду полазили по трущобах. Тут, на диво, також чисто:

Найцікавішим районом Кігалі виявився Ньямірамбо - мусульманський квартал з мечетями і старими різнокольоровими будинками:

Ввечері декілька споруд Кігалі дуже привабливо підсвічуються:

Підсвічуються в Кігалі і краї проїжджих частин:

Вечеряли в ефіопському національному ресторані Habesha. Скуштувати ефіопську їжу було моєю давньою мрією.

Ночували в дешевій ночліжці Smart Inn Hotel. Скромно, але все необхідне для життя є. Кожне ліжко в африканських готелях обов'язково обладнано протимоскитною сіткою.

З ранку змушені були покинути Руанду, щоб через декілька днів повернутися знову.

продовження:
частина 2: несподіваний поворот на південь Африки (Замбія, Зімбабве, Ботсвана)
частина 3: омріяна Вірунга (Руанда, Конго, Уганда)

Scroll to Top