Свято-Миколаївський скельний монастир "Галиць"

Попередня стаття
Сербичани
Наступна стаття
Спекотна осінь в Чернівцях + Хотин

Незабаром після Сербичан буде роздоріжжя: направо – до райцентру Сокиряни, наліво – до Непоротова та Новодністровська. Ми повертаємо ліворуч, минаємо Білоусівку і за селом Михалкове повертаємо праворуч до хутору ГАЛИЦЯ (0,115 тис. мешканців), що був частиною села Непоротова, частково затопленого під час будівництва Дністровської ГЕС. Тут, на пагорбах Дністра серед мальовничих скель у нерукотворних печерах розташувалася один з декількох на території України печерних монастирів – Свято-Миколаївський.

Вчені вважають, що печерно-скельний скит на високому березі Дністра монахи заснували у ХІ – ХІІ столітті. Священним це місто було здавна: археологічні розкопки, проведені тут у 70-х роках минулого століття, свідчать про існування тут поганських капищ. Є припущення, що с початку скит йменувався Свято-Георгіївським, на назву «Миколаївський» отримав у 1820 році після дива, що сталося тут на день Святого Миколая: нічні зірки над монастирем нібито утворили хрест. 

Відомо, що скит існував до початку ХІХ століття, поки його повністю не зруйнували турки. У 30-ті роки ХХ століття монастир відновив свою роботи завдяки румунській владі, яка прихильно ставилася до церковної справи і навіть виділяла на це чималі кошти з державної казни. Але крапку в тодішній історії скину поставила нова комуністична влада: обитель закрили, а всіх ченців розстріляли.

Відродження монастиря почалося у 1999 році, коли сюди прибули двоє монахів з Івано-Богословського монастиря, що у Хрещатику на Заставнівщині, і відправили на руїнах святині першу службу. Згодом до них приєдналися ще двоє ченців, які того ж року отримали згоду від Священного Синоду на відкриття Свято-Миколаївського чоловічого монастирю, що отримав назву «Галиць». Незабаром відроджено Свято-Миколаївський печерний храм, а у 2003 році збудовано нову церква преподобного Антонія Великого. 

Ченці розмістилися у 20 келіях, а численні печери використовують для господарських потреб. В деяких з печер і сьогодні можна побачити загадкові петрогліфи і примітивні зображення.

Найкращій вид на скельний монастир відкривається з протилежного пагорбу на іншому боці яру. 

Вид на Дністер:

Попередня стаття
Сербичани
Наступна стаття
Спекотна осінь в Чернівцях + Хотин

Коментарі

прикольно, прям як лавра ))
Так! Але до лаври ще далеко! Ось як Гундяєв добереться туди, тоді й лавра буде :)
ну цікаво все одно , висить собі, общі фотки гарні
дивовижно красиво! дякую
прошу! :)
Красота!
Ага, точно! Єто тебе не Копєнгагєн :))
))))Да уж, такого тут нет!
Ой, Леся, єто ты? :))
тю:) а хто же?
Крим чомусь нагадує
Щось є. Монастир нагадує Успенський біля Чухвут-Калє.
дуже видовищно виглядає на фоні навколишньої природи.
ага! дякую!
прямо Крим!
ага, апхазия, новый афон
ти не був у Новому Афоні (на відміну від мене), так що це порівняння не терпить ніякої критики. ТАМ НЕ ТАК!
та ти б хоча б наші б монастирі б об'їздив би!
з якою метою я б їх б об’їздив б?
з пізнавальною
я не можу пізнавати одночасно різні куточки України.
ну то і не пізнавай!
то нашо мене в ті монастирі просиш? Мені вистачає Манявського 6 разів.
дуже цікавий монастир: нова дерев'яна церква і повна відсутність моря і Дністра!
а для монастиря обов’язково має бути море і Дністер?
як на мене, до для цікавого монастиря - так
ну хоча б Серет, як у Монастироку
Монастироку - це десь у Греції? Дуже співзвучне з площею Монастиракі. Ось у Гошеві теж нема моря. А в Маняві річечка Манявка тече. Тому без води там явно не сиділи.