Олесько

Олеський замок, напевно, найвідоміший на Львівщині. Входить в маршрут "Золота підкова Львівщини" разом із Підгорецьким та Золочівським замком. За інтер'єрами - це, однозначно, замок №1 в Україні, передусім завдяки влаштованій тут Борисом Возницьким філіалу Львівської галереї мистецтв. Крім замку в містечку Олесько є шикарний італійський замковий парк, монастир капуцинів, костел та синагога.

Замок заснований одним з синів галицько-волинського князя Юрія Львовича (Андрієм або Львом). Перша письмова згадка про нього відноситься до 1327 р. Тоді Олесько згадується як володіння мазовецького галицько-волинського князя Болеслава-Юрія II Тройденовича. В цей час він представляв потужну староруську фортецю, овальну в плані, близько 130 м по периметру. Нижче, по схилу гори, кільцем проходив вал з частоколом, а ще нижче - лінія оборони у вигляді валу і рову, наповненого водою. На рівнині замок оточували непрохідні драговині, утворені річкою Ліберцією.

У середині XIV ст., коли згасла галицька князівська династія, Олесько перейшло спершу до литовського князя Любарта, потім - до угорського графа Емерика Бубека.

Наприкінці XIV ст., з появою вогнепальної зброї, замкові укріплення модернізуються, зокрема, в давніх мурах влаштовуються бійниці нового типу - у вигляді високих вузьких щілин, що трохи розширюються всередину. Три такі бійниці виявлено з південно-західного боку замку.

У 1432 р. польський король Владислав Ягелло, діставши Олесько від графа Бубека, передав його Янові з Сенни. Магнати Сенненські (Олеські) здійснили наступну модернізацію замку, яка, очевидно, була спричинена руйнацією внаслідок татарських нападів 1442 та 1453 рр. Від цього будівельного етапу на західному фасаді збереглася триканальна бійниця дещо архаїчної форми, зроблена пізніше в давньоруському мурі з застосуванням жолобкової цегли (24,5:19:8 см). Вона була закладена вже на початку XVI ст., на наступному будівельному етапі, пов’язаному з внутрішнім переплануванням замку, розділеного 1511 р. між двома дочками львівського каштеляна Петра Олеського - Ганною та Ядвігою.

Від цього часу оборонний замок перетворився на укріплену магнатську резиденцію. Ззовні, з північного боку з’явилася надбрамна башта та корпус оборонно-житлового призначення, біля мурів зсередини було побудовано житлові корпуси з характерними для Ренесансу різьбленими порталами й облямуваннями вікон, а також архітектурними деталями, що докорінно змінили вигляд замку, перетворивши його на палацову споруду.

У 1442, 1453, 1512 і 1519 рр. руйнувався татарами. Наприкінці XVI ст. замок став власністю руського воєводи та львівського каштеляна Яна Даниловича з роду Гербуртів, який здійснив останню значну модернізацію замку, оточивши його системою валів та ровів, прибудувавши до східного замкового корпусу аркадові галереї та виконавши деякі внутрішні перепланування. Ці роботи були увічнені пам’ятною геральдичною білокам’яною плитою, виконаною в маньєристичному стилі та вмурованою зовні над проїздом надбрамної башти. Вірогідно, про час проведення цих будівельних робіт свідчить дата “1599” на одному з віконних облямувань з боку замкового двору. У цей же час з південного боку замку розплановано регулярний італійський парк.

У 1590-1620 рр. були добудовані і надбудовані двоповерхові корпуси в східному і західному крилах, двоповерхова будівля в північній частині, побудована надвратная вежа. Перші поверхи фасадів з боку дитинця оформлені ордерними відкритими аркадами-галереями, вікна других поверхів отримують кам'яні наличники, а двері - портали з гербами власників. Висота стін перевищувала 10 м.

У 1622-1632 рр. тут працював архітектор Альберт. В 1623 р. прикрашав інтер'єри Яків-позолотник. У 1629 р. дочка Яна Даниловича Софія-Теофіла Собеська народила в Олеськім замку сина Яна, майбутнього польського короля, а 1637 р. успадкувала замок.

Однак, резиденцією Собеських була Жовква, і замок став занепадати. Від 1647 р. він належав онукові Яна Даниловича Андрію Конецпольському, а згодом його молодшому братові Станіславу, який не мав можливості утримувати резиденцію.

У 1682 р. польський король Ян ІІІ Собеський викупив замок від Даниловичів і в 1683-1687 рр. відремонтував його, внаслідок чого з’явилися високі барокові дахи на надбрамній башті та житлових корпусах. З 1719 р. ведеться реставрація, споруда перетворюється на розкішний палац, парк прикрашається статуями роботи французького скульптора Леблана.

З 1716 року замком володів найстарший син короля - Якуб Людвік. В 1719 році він продав його Станіславу Матеушу Жевуському. Його син - волинський воєвода Северин Юзеф Жевуський - перетворив замок на розкішну резиденцію, також заклав в Олеську монастир капуцинів. Після смерті С. Ю. Жевуського володарем Олеська став його брат Вацлав Пйотр, за чиїм наказом у 1755 році більшість родинних цінностей було перевезено до замку в Підгірцях.

У наступні роки замок переходив від одного господаря до іншого. Кожен з них ремонтував, перебудовував або прикрашав замок.

Після землетрусу 1838 р. замок приходить в занепад і у кінці XIX ст. перетворюється на руїну. Під час ремонту 1892 р. стіни південно-східної частини, найбільш постраждалі від землетрусу, були укріплені контрфорсами, відновлені дахи, оновлена частина приміщень. У 1930-х роках була проведена часткова реставрація замку.

Замок кам'яний, овальний в плані, складається з напівовальних корпусів, об'єднаних в'їзною триярусною вежею, і внутрішнього прямокутного двору, замкнутого оборонною стіною з галереєю. Південно-східна частина укріплена контрфорсами.

Завдяки вигідному розташуванню замок був потужним неприступним укріпленням і відігравав важливу роль в литовсько-російських війнах XIV - XVI ст.

Реставрація проведена в 1961-1965 рр. (архітектори І.Р. Могитич, О.М. Пламеницька, І.В. Старосолььский, А.М. Шуляр). Замок набув вигляду, який мав в XVII ст., а більше ранні інтер'єри нижнього поверху відновлені відповідно до часу їх створення. Відновлена стіна, замикаюча дитинець із заходу, а також дахи і завершення вежі.

Замок мурований з каменю (давнє ядро) і цегли (прибудови XVI ст. та пізніші) на еліпсоподібному плані. Обширні пивниці житлових корпусів, що оточують невеличкий (10:21 м) замковий двір з трьох боків, крім південного, складаються з десяти склепінчастих приміщень, в одному з яких (у західній частині замку) зберігся білокам’яний портал ранньоготичного характеру.

Розпланування пивниць повторюється на 1-му та двох горішніх поверхах. У сформованому в 17 - 18 ст. вигляді замку переважають риси палацової архітектури Ренесансу й бароко.

Композиційним акцентом є триярусна надбрамна башта, яку прикрашає білокам’яна майстерної роботи різьблена плита зі старовинними шляхетськими гербами Сас, Топур, Гербурт і Корчак.

Привертає увагу портал дверей до західного крила житлових корпусів замку - з рустованими пілястрами, що підтримують трикутний фронтон з різьбленим гербом Яна Даниловича.

Збережений унікальний архітектурний декор віконних облямувань середини 18 ст., виконаний зі штучного мармуру рожево-вохристих тонів у техніці, що нагадує інкрустацію, відтворює геометрично-рослинні орнаменти, зображення стилізованих мавп і птахів.

Приміщення другого і третього поверхів пристосовані для музею, в деяких реконструйовані первинні інтер'єри. Розбитий ландшафтний (англійський) парк і фруктовий сад. Розчищений колодязь. У 1975 р. тут відкрита філія Львівської картинної галереї.

Різноманітність фондів Львівської галереї мистецтв дала змогу створити своєрідну експозицію, що нагадує замкові експозиції в інших містах, але досить відрізняється від них. Бурхлива історія замку не сприяла збереженню багатьох автентичних речей, тому автентику представляють фасади будівлі, замкові портали, геральдичні рельєфи з каменю.

Музеєфіковані цокольні приміщення та приміщення першого поверху, що в давнину використовувались як господарські. Житловими були приміщення другого та третього поверхів. Скрізь, де були залишки оздоб стародавніх інтер'єрів, вони відреставровані.

Палацовий характер інтер'єру частково збережений в сучасній музейній залі № 6. Над проектом працював скульптор Леблан у 2-й половині XVIII ст. Тоді ж виконані декоративна ліпнина на північній стіні та карниз біля стелі.

Портали в замковому палаці:

Серед експонатів замку - стародавні неглазуровані рамочні кахлі XII ст.:

Українські ікони:

Портрети польських і українських шляхтичів:

Стефан Баторій:

Іван Данилович:

Ян ІІІ Собєський:

Якуб Собєський:

Микола Потоцький:

Мармурове погруддя доби відродження королеви Варвари Радзивілл, що померла в 31 рік:

Дерев'яні скульптури Пінзеля:

Надгробок Анни Сенявської, врятований з руїн замкової каплиці в Бережанах (гіпс, 1574 р., пізній ренесанс):

Карта Святої землі:

Картина Альтамонте "Битва за Відень". Спочатку була копія:

Зараз - оригінал:

Замкові підземелля:

Замкова криниця:

Колись замок мав невеликий регулярний сад та пейзажний парк. Без відповідного догляду вони загинули. Реставраційні роботи в замку були перенесені і на навколишні території, упорядковані дикі хащі, зроблено декілька галявин, встановлено кілька сучасних скульптур. В парку висадили близько чотирьох тисяч дерев та кущів.

Напроти замку розташований бароковий монастир капуцинів, який посідає особливе місце серед католицьких монастирів в Україні. Монастир заклав власник Олеського замку Северин Жевуський в другій третині XVIII століття.

Суворий фасад костелу під трикутним фронтоном нагадує, що це не палац, а таки монастир. Тому й небагаті оздоби фасаду, пласкі пілястри та ніші, прості й аскетичні. Лише великий розмір робить костел головною спорудою забудови. За вівтарем-капітул — місце спілкування ченців. З півдня до костелу прилягає чотирикутний корпус келій з внутрішнім подвір'ям.

Майже триметрова стіна охоплює двір перед костелом. Стримане бароко тут забуло про стриманість і прикрасило двір п'ятьма капличками, статуями святих та садом бароко. Тут були партери з лікарськими рослинами, два барокових басейни з водою, городи та фруктовий садочок. Рослини вистригали фігурно, що нагадувало замкові парки десь у Чехії або Австрії.

Монастир закрили, а ченців розігнали. Врятував монастир Б. Г. Возницький, який розмістив у спустошеному монастирі капуцинів фонди Львівської картинної галереї. Реставрують і рідкісний на теренах України сад бароко.

Водостік-горгулія на фасаді костелу:

Скульптури перед костелом:

Замок і монастир разом:

В самому містечку Олесько також є декілька цікавих пам'яток. Передусім, це костел Пресвятої Трійці, що будувався з 1431 по 1481 роки.

Костел зального типу, мурований з цегли, з хрестовою системою кладки, частково тинькований. Складається з квадратного в плані (11,80×12,80 м) чотиристовпового основного об'єму, до якого з обох сторін прилягають сполучені з ним гранчасті каплиці, видовжена, з гранчастою апсидою, вівтарна частина, квадратний у плані притвор та приміщення з північної сторони. Стіни нави та пресвітерію укріплені контрфорсами.

Дах нави вінчає ажурова сигнатурка, північна каплиця накрита ренесансним склепінням зі світловим ліхтарем, а південну, яка має вигляд триярусної вежі, завершує купол-шолом. На рівні другого ярусу вежі збереглись бійниці, третій служив дзвіницею. Обидві каплиці оформлені кутовими пілястрами.

Церква:

Фігура і хрест біля церкви:

Синагога ХІХ століття:

Народний дім:

Приклади забудови Олеська:

Розташування

Scroll to Top