Andy Travel Club

В цій частині розповім про храми Таллінна. Естонія - найатеїстична країна Європи: за оцінками, віруючих тут - всього 18 відсотків. Тим не менш, храмів у Таллінні багато. А ще вони всі насправді гігантські. Переважаючи релігія в Естонії - лютеранство. Тому інтер'єри храмів, переважно, скромні. Дивитися в середині церков, як правило, нема на що. А от ззовні - справа інша.

Талліннська ратуша (ест. Tallinna raekoda) — будівля міської управи середньовічного Таллінна. Ратуша в Таллінні є одним із найславніших символів міста, національним надбанням і видатною архітектурною пам'яткою періоду пізньої готики. Талліннська ратуша розташована на Ратушній площі (Раекойа, 1) у самому середмісті Старого міста. Вважається, що талліннська ратуша найкраще збереглася серед ратуш у містах Північної Європи. 2009 року будівля відзначила своє 605-річчя. 

Сьогодні починаю розповідати про Таллінн. Не знаю, скільки буде цих розповідей і скільки часу то забере. Розгрісти близько 500 фото - задача непроста. Відповідно й розповідей визначить не на один тиждень. Якщо казати про місто в цілому, то Таллінн зайняв перше місто в моєму хіт-параді міст. Тут є все, і всього є багато: і замки, і оборонні вежі, і палаци, і ратуша, і оригінальні храми, і неповторні кам'яниці. Останні, до речі, мене вразили найбільше, і ним я присвячу окрему тему.

У східному передмісті Таллінна Кадріорг (Екатеріненталь) знаходиться однойменний бароковий палацово-парковий ансамбль. Свою назву (Катерінталь нім. мовою - «долина Катерини») він отримав на честь дружини Петра I - Катерини I. Жителі Естонії називають це місце Кадріорг (спрощений естонський переклад - «Екатеріненталь»: (ест. Kadriorg - долина Кадрі). 

ПОЧАТОК ТУТ На пагорбі в центрі Тарту розташована найстаріша частина міста. У ХІХ століття ця місцевість на німецький манер називалася Домберг, і одержала свою назву від того, що тут стояв єпископський Домский (катедральний) собор. Для свого часу цей собор був воістину гігантських розмірів і вважався найбільшою церковною будівлею в Лівонії. Руїни Домського собору і сьогодні вражають. Ніде у світі мені не доводилося бачити катедру такої величини!

Тарту – друге за чисельністю місто Естонії, і єдине місто в країні, яке має класичний університет. Спеціально їхати в Тарту я ніколи б не став. Місто, звичайно, по-своєму є цікавим, тим більш, що це – перше естонське місто, яке мені довелося побачити. Але все ж таки, за красою його не порівняти ні з Таллінном, ні, навіть, з Хаапсалу, про яке я розповім пізніше. 

Переглядаючи звіти за декілька останніх років з жахом з'ясував, що не готував підсумкових звіт про подорожі 2011 року. Тепер вже пригадую, що тоді було стільки роботи, що було не до цього. А подорожей у 2011 році було багато. На початку року я переїхав працювати до Львова і почалися активні подорожі Галичиною. Потім ще й шенген отримав, і почалася Європа... Львів: Жовква:

Селище міського типу Чинадійове розташоване на правому березі Латориці в декількох кілометрах на північ від Мукачева. В містечку - відразу ж два добре збережених замки, а це вже є унікальним. З одним з них ми познайомимося сьогодні, а про другий, найцікавіший, замок Шенборна, інформація тут.

Гірське село Лумшори - перлина туризму Перечинського району. Лежить воно за західних схилах полонини Руна на річці Туричка. Проживає тут менше 100 мешканців. Лумшори відомі каскадом Лумшорських водоспадів та купанням в чанах - великих дерев'яних посудинах, що підігріваються на вогні. Лумшори - відомий на все Закарпаття бальнеологічний курорт. Перший лікувальний заклад виник тут вже у 1600 році на базі сірководневого мінерального джерела.

Вчора повернувся з 4-денної поїздки країнами Балтії. Ніяких планів щодо відзначення католицького Різдва, або якихось поїздок, не було. Все виникло, як і у більшості випадків, несподівано. Ще у вівторок нічого собі не планував, а вже у середу ввечері з колегами по роботі, які їхали по справах в Естонію, перетнули автівкою українсько-польський кордон. Поїздка була без жодної підготовки. За 5 хвилин до від’їзду встиг тільки забронювати готель в Тарту. Ніякого маршруту і в думках не було. Так само, і планів, що і де дивитися. Все було спонтанно. Невідомість додавала додаткового адреналіну. 

Перечин - районний центр Закарпаття, розташований в долині річки Уж. Вперше згадується у 1399 році, як поселення, яке входило до складу Ужгородської домінії Другетів. А статус міста Перечин отримав лише у 2004 році. Протягом ХVI -XVII століть Перечин перебував у складі Ужанської жупи і входив до Імперії Габсбургів. У другій половині XIX ст. містечко, як і все історичне Закарпаття, входило до складу Австро-Угорщини. На початку XX ст. стало центром Перечинського округу (повіту) у складі Ужанської жупи. З 1919 р. по 1939-й - у складі Чехословаччини. Сьогодні тут проживає 6,7 тис.

Замок в Невицькому виявився для нас найскладнішим у плані добирання. Дорога, по повертає до замку з траси, веде майже безпосередньо до фортеці. Знаючи, як деякі інші занедбані замки ізольовані від автодоріг, ми, залишивши автівку на стоянці, пішли собі уверх (замок-то тіпа на горі знаходиться) старою бруківкою. Йшли кілометр, другий, третій, а замку все нема. Та й краєвидів достойних не спостерігалося. Вже після майже години підйому ми зрозуміли, що ніякого замку там немає.