Червоногруд: руїни замку в кратері і найбільший водоспад

Попередня стаття
Заліщики: найкраща панорама в країні

Містичне місто, яке не сплутаєш з жодним іншим… Місце, в яке закохуєшся з першого погляду назавжди… Місце, в яке тягне постійно, незалежно від пори року і настрою… Це – Червоногород (або Червоногруд в польській транскрипції) мертве, але вічне місто, засноване невідомо коли і невідомо ким. Місто з невідомим до кінця минулим і ще більш розмитим майбутнім.

Українські історики пов’язують урочище Червоне з давньоруським літописним містом Червен. Пов’язують гіпотетично, бо ніяких документальних підтверджень цьому немає. Земля незвичайного червоного кольору – єдина зачіпка для цієї версії. Польська версія походження назви не дуже відрізняється: «Червоний город» походить від багряного кольору землі, на якій розташоване місто.

Історія міста почалася понад тисячу років тому, коли Червен був резиденцію руських князів. Є дані, що у 981 році його захопив київський князь Володимир. Тут, в столиці Червоногородського князівства в околицях дерев’яного замку полювали Галицько-Волинські князі, аж поки у 1240 році місто не було спустошено татаро-монгольською навалою.

З середині XIV століття Подільські землі майже на століття стають предметом суперечок між Литвою та Польщею. У 1340 році місто захопив польський король Казимир, але так і не приєднав його до польської корони. В 1363 році литовський князь Ольгерд після вдалої битви з татарами на річці Синюсі віддає Поділля своїм племінникам князям Коріятовичам, фундаторам замків в Кам’янціБакотіСмотричіСкалі та Брацлаві.

Після смерті Ольгерда владу в Великому князівстві Литовському отримують Ягайло з Вітовтом. Останній намагається підпорядкувати собі Поділля, але наштовхується на опір Федора Коріятовича. У 1393 році Вітовт йде походом на Поділля, перемагає Коріятовича і становиться тут повноправним володарем. Але продає його за 40 тисяч тодішніх гривень Ягайлові. У 1395 році Ягайло, на той момент вже польський король, приєднує Поділля разом із Червоногрудом до Польщі, і того ж року продає його вже за 20 тисяч краківському воєводі Спитку з Мельштина. Через 4 токи той загинув у битві з татарами на Ворсклі, і Ягайло знов викуповує Західне Поділля у вдови Спитка всього за 3 тисячі.

На цей раз Ягайло віддав Поділля своєму молодшому брату Свидригайлу, але той незабаром почав плести інтриги з хрестоносцями проти Ягайла і Вітовта. Після перемоги у Грюнвальдській битві з хрестоносцями у 1411 році король Ягайло знову віддає Поділля Вітовту за допомогу з перемозі. Червоногруд надовго стає польським.

У 1430 році власником Червонограду стає Теодор Бучацький-Язловецький – польський магнат, староста Кам’янця та володар замку у сусідньому Язлівці. А через чотири роки місто отримує статус королівського і стає столицею всього Західного Поділля. Бучацький відбудовує дерев’яний замок та засновує домініканський кляштор з костелом Св. Миколая. У 1448 році Червоногруд отримує Магдебурзьке право від короля Казимира ІV Ягелончика. Відомо, що у 1538 році замок захопив і спалив Молдавський господар Петро

У 1576-1579 на службі у Червоногородського воєводи перебував Михайло Хмельницький – батько майбутнього великого гетьмана. Тут де він і одружився. Через 70 років його син Богдан із своїм козацьким військом та селянськими загонами довколишніх сіл повернеться до Червоногруду. Але вже для того, щоб зруйнувати його…

Але перед цим, у 1609 році місто переходить у власність магнатів українського походження Даниловичів. На місці дерев’яного замку Микола Данилович у 1615 році руками татарських полонених розпочинає будувати новий мурований. Розбудову замку продовжили його сини: Ян (власник Червоногруда з 1642 року), Франтішек (власник з 1649 року) та Микола (власник з 1652 року). Замок був в плані чотирикутним, з високими оборонними мурами і чотирма баштами. Він хоч і знаходився не на узвишші, а вглибині зеленого кратера, утвореного меандром річки Джурин, проте мав вигідне розташування на правому березі річки на 20-метровому пагорбі. Він залишався практично недосяжним для ворога до появи важкої артилерії.

Тоді ж, на початку XVII століття, на кошти родини Лісецьких збудовано домініканський костел Вознесіння Діви Марії, мальовничі руїни якого і до сьогодні прикрашають мертве місто.

Інтер’єр храму:

Вхід в крипту:

На хори можна піднятися:

Колись тут був вівтар:

Згодом Червоногруд знову занепадає. Після руйнівного походу козаків у 1648 році, влітку 1672 році замкові стіни побачили війська турецького султана Магомета ІV. Щоб захопити місто, турки попередньо підірвали скелю на правому березі Джурина і спрямували річку у нове русло, тим самим осушивши підходи до замку. Востаннє турки безуспішно штурмували замок у 1698 році. Це була остання оборона замку. Після цього за призначенням він вже ніколи не використовувався. Ще більш ніж півстоліття замок стояв наполовину зруйнованим, а від колишньою могутньою столиці Подільського воєводства залишилося лише невелике поселення.

Нові часи для Червоногруду почалися, коли у 1772 році Західне Поділля разом із Галичиною потрапляє під владу Австрійської імперії. У 1778 році австрійський уряд продає містечко князю Каролю Понінському. Разом із сином Калістом вони розбирають залишки мурів. Було розібрано до фундаментів і замкові башти, на місці яких постали нові – вищі і ширші у неготичному стилі, увінчані зубчастими коронами. Вони стали основною прикрасою розкішного палацу, який з’явився у 1820 році. За одними даними архітектором палацу був Т.Матловський. Інші приписують його авторство видатному львівському архітектору Юліану Захаревичу.

Завдяки італійському архітектору навколо палацу з’являється парк. Архітектор повторив хитрість і винахідливість турків і змінив русло Джурина, завдяки чому в околиці з’явилося ще одне диво – 16-ти метровий каскадний водоспад.

Сам власник, Каліст Понінський, був кавалером Мальтійського ордену і Червоногруді постійне не проживав, приїжджаючи сюди зі Львова лише на літо. Він одружився на донці свого лісника Кароліні Соколовський, чим привів у легкий шок місцеву шляхту. Дітей в них не було, тому після смерті Каліста замок перейшов до його сестри, також Кароліни, та родини Любомирських, в яких Кароліна була невісткою.

Мати Каліста, княгиня Гелена Понінська, пережила усіх своїх дітей. У 1835 році завдяки неї на сусідньому пагорбі з’являється ще одна цікава споруда Червоногруду – родинна усипальниця Понінських. Княгиня звела її в пам’ять про своїх передчасно померлих дітей. Надгробок виконав видатний датський скульптор Бертель Торвальдсен, перед цим 7 років демонструючи його у Варшаві. Композиція зображує померлих у супроводі Генія Смерті та скорботної матері. Сьогодні цей надгробок знаходиться у галереї мистецтв у Львові.

Пізніше, у 1846 році Гелена Понінська засновує монастир сестер Милосердя, які займалися вихованням дітей-сиріт та опікою над хворими. Сьогодні, на жаль, усипальниця являє собою повну руїну… Колони, що колись підтримували будівлю, розкидані поруч.

Усипальниця зсередини: 

Нещодавно встановили пам'ятну табличку:

Неподалік від усипальниці Понінських стоять руїни що одного костелу-каплички:

На початку ХХ століття Червоноград переходить до своїх останніх власників – князів Любомирських. Княгиня Марія Любомирська по-справжньому опікувалася своїм найкрасивішим на Поділлі маєтком. Але Перша світова війна стала початком кінця не лише замку, але й всього містечка. Тоді маєток був пограбований російськими військами. В міжвоєнний період в розвалинах замку ще жив вчитель, а навколо колишнього замку ще існувало поселення переважно з польським населенням.

Крапку в існуванні Червонограду поставив польсько-український конфлікт у лютому 1945 році. Тоді, начебто, загін вояків УПА з сусіднього Ниркова знищів все населення містечка – 38 поляків. Звичайно, це – польська версія. Діточкам у таборі «Ромашка», що і досі діє поруч з руїнами замку розповідали, що населення Червонограду знищили німці. Мешканці ж Ниркова мають свою думку: винищення населення спровокували співробітники НКВД в рамках операції «Вісла». Після виселення поляків сюди повинні були заселитися українські переселенці з Польщі. Можливо, це версія – найбільш вірогідніша.

Ось така історія цього містичного місця. З одного боку – така велика, з другого – така сумна. Офіційно Червоноград припинив існування у 1970 році: поселення з назвою Червоне було виключено з переліку міст, селиш і сіл Української РСР у зв’язку з відсутністю мешканців. Але руйнування замку на цьому не припинилося. У 80-ті роки голова колгоспу з села Нирків віддає наказ розібрати пам’ятку для побудови свинарнику. В Ниркові постав новий свинарник, а від замку залишилося ще менше…

У квітні 2013 року відбулася чергова трагедія - половина однієї з веж обвалилися:

Незважаючи на стан пам’ятки, потік приїжджих сюди не зменшується. Навпаки, з кожним роком місце стає більш популярнішим. Популярнішим для туристів, відпочиваючих і просто «шашличників». Тепер на в'їзд на територію беруть 20 грн. з машини.

Крім замкових руїн туристів кличе до Червонограду й найбільший в рівнинній частині України водоспад Джуринський. Висота цього дива складає 16 метрів, і складається він з декількох каскадів. В найчарівнішому в Україні місці дзюркоче найчарівнішій в Україні водоспад

Руїни електростанції:

Той самий піонерський табір «Ромашка» біля замку:

Неповторний Джуринький каньойн навколо замку:


Попередня стаття
Заліщики: найкраща панорама в країні

Коментарі

класна фотка
я би ще ближче підійшов до краю, бо ПП мало цікавий
А ти інші фото дивився? :) А шо за ПП?
поки нє
ПП - передній план ;)
бо досі не приєднаний до спільноти "Тернопілля" :)
нафіга мені до неї приєднуватися, якщо ти всеодно ставиш на неї посилання у себе в пості. Подивлюся якось по свободі
Так, подивись по СВОБОДІ! :)
Енді, розкажи мені будь ласка про культурні особливості спілкування подніпрян, бо для мене це часто як темний ліс. Що означає, коли людина спочатку каже, поки що не дивився, в наступному коментарі майже хамить? Чи це здається хамством тільки в перекладі на кримську українську мову, а в перекладі на дніпропетровску українську чи черкаську інше?
Зроби мені лікнеп: як перекласти фразу "Подивлюся якось по свободі"? Варіанти:
- пішов нах[..];
- відстань;
- я втомився;
- мені нецікаво;
- я справді дуже зацікавлений у цьому проекті і при першій можливості перечитаю всю спільноту від початку й до кінця.
- інший варіант.
Мені дуже хочеться вірити в те, що це - варіант №5 :)
Мені теж хочеться в це вірити. Саме тому я першому варіанту приділила стільки свого часу - він вдвічі довший, ніж всі інші разом. До того ж, я давно знаю цього пана, якби він мав на увазі перші варіанти, то чесно, я була би розчарована :-(
Не дивуйся, в цього пана такий стиль — побачити фотку і написати: "Я би зробив так..., бо...". Ти ж вмієш користуватися пошуком по коментарях? — гадаю, що такі будуть один за одним :-)))
Друже Олю, ми тут усі брати і сестри. Я розумію про що ти. Давайте з сьогоднішнього дня вміти розуміти один одного, прощати один одному дрібні прогрішення і не звертати уваги на якісь дрібні речі, які в житті не мають майже ніякого значення. Всім від цього стане лише кращє :)
Повністю підтримую!
Такі дрібниці не варті нашої уваги.
 > я би ще ближче підійшов до краю
підходь!
нєпрємєнно
вже? підійшов?
Не бачу фоток у френдлєнті!
моніторь ту френдстрічку постійно, бо нєровьон час, пропустиш
у мене є більш важливіші справи, ніж цікавитися чужими подіями і гаяти на них хвилини. Якщо навіть і буде щось гідне уваги, мені про це повідомлять.
розумію
не зрозумів лиш оту зацікавленість в попередньому коменті
аналогічно як і я твою агресію. Але то таке…
гм, де ж ти взрів ту агресію?..
продовжив би цю цікаву тему, але мені завтра їхати в Пілзень зранку, тому лягаю спати.
Д-ч!
вдалої поїздки!
пацаны! ну шо вы как эти... которые тока шо окончили школу юных каменчанок!?
А мені подобається!
мені теж
дякую!
дякую :)
ЧервоногрУд - це обмовка за Фрейдом?;)
Ні, це польська транскрипція :) Напевне, краще називати його КРАСНОГРАД :)
сподіваюся, при написанні звіту не було використано всімвідомеджерело *Декого?
Ні, не було