Селятин - буковинське село, звідки ходив поїзд до Відня і Парижу

Попередня стаття
Terra inkognita Буковинських Карпат

СЕЛЯТИН (SELETIN), що лежить над річкою Сучавою, є одним з найстаріших поселень Буковинської Гуцульщини. Вперше село згадується в грамоті Молдавського князя Стефана ІІІ від 13 березня 1490 року, як власність Путнянського монастиря. Сьогодні цей відомий православний монастир знаходиться через кордон на території Румунії, про нього - тут.

На початку ХХ століття Селятин, належавши до Австро-Угорської імперії, був справжнім європейським містечком з населенням майже півтора десятка тисяч жителів. Тут було більше двадцяти філіалів європейських банків, стільки ж ресторанів і шинків, дві синагоги, православна та греко-католицька церкви. Більшість населення містечка складали українці-гуцули, майже 40 відсотків жителів були євреями. Також Селятин заселяли румуни, німці та поляки.

Друзі, запрошую підписуватися на мій телеграм-канал. Так ви будете оперативно дізнаватися про нові пости на сайті: https://t.me/andytravelclub 

Про справжнє європейське минуле говорить такий сенсаційний факт, що з 1913 завдяки прокладеної К.Таубером міжнародній залізниці Селятин мав регулярне пасажирське сполучення із Віднем, а раз на тиждень від селятинського перону відбував поїзд з причіпним вагоном до Парижу.

Сьогодні в Селятині жителів майже в десять раз менше, ніж було в ті часи. А причина цього – закриття у 1939 році залізниці: вмерла залізниця, вмерло і містечко…

Та що там залізниця, коли у ХХІ столітті до Селятина немає навіть дороги з твердим покриттям.

Лише залишки будівлі колишнього вокзалу, на якому зберігся надпис румунською мовою «Селітин» та його складські приміщення нагадують про те, що колись його мешканці були частиною європейської спільноти, що могли знати про паризькі салони та ейфелеву башту не лише з розповідей і світлин.

А свідками того, що тут колись проживало багато євреєв, є залишки стін однієї з синагог, та іудейський кіркут на околиці села. А в центрі Селятина майже без змін дійшла до нас колишня будівля суду та податкової.

Сьогодні центр Селятина виглядає так:

Ще декілька старих адміністративних будівель:

Попри час, війни та жорстокі окупаційні режими та елементарну людську необачність частина старого Селятина все ж дойшла до наших часів. У самому центрі села біля роздоріжжя стоїть стара мурована греко-католицька церква Святого Володимира.

Побудована і освячена у 1848 році, церква за своїми архітектурними формами – башточкою над фасадом та скатним дахом над продовгуватим приміщенням храму, більше нагадує типові для Буковинського Прикарпаття римо-католицькі костели.

Справжньою гордістю Селятина є пам’ятка архітектури державного значення – дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці на хуторі Галицівка, яка є найстарішим зразком дерев’яного храму у Буковинських Карпатах. Зведена орієнтовно у 30-х роках XVII століття без єдиного цвяха, будівля церква ввібрала в себе елементи буковинського «хатнього» типу та гуцульського купольного, які на той час лише починали своє розповсюдження по території Буковині і Молдови.

Церква має непропорційно продовгуватий бабинець, гранчасту вівтарну частину та восьмигранну наву, над якою височіє восьмигранний пірамідальний верх з декоративною главкою. Майже такі ж главки розташовані по коньку даху над бабинцем і вівтарем, а також над добудованим притвором. Скатний дах з високим виносом та купол церкви вкриті алюмінієвою бляхою, стіни горизонтально оббиті тесом.

Не менш цікавою за церкву є дзвіниця, що побудована пізніше, у XVII столітті. Вона помітно виділяється серед більшості буковинських дзвіниць завдяки восьмигранній формі та своєму незвичайному силуету, який більше нагадує сторожову вежу чи, навіть, космічну ракету.

 

Комплекс церкви Різдва Богородиці та дзвіниці розташований на високому пагорбі на північній околиці села ліворуч від дороги у напрямку Долішнього Шепоту і вдало гармонує за навколишнім гірським ландшафтом.

Типова селятинська хатка:

Туристам (особливо діточкам) буде цікаво побувати у вольєрному господарстві Путильського лісгоспу, де мешкають ведмедик, 2 олені, заєць, кабан та парочка якихось птахів.

А якщо хочете відчути себе справжнім гуцулом, спробуйте подолати цю кладку:

І ще. Кордон з Румунією проходить прямо по «трасі» Руська – Путила. Прикордонні стовпи є, прикордонників помічено не було.

Про Селятин є ще один цікавий факт. За метеорологічною статистикою село є найбільш грозовим місцем в Україні. В середньому тут 45 днів на рік є грозовими. Поряд з тим, Селятин прославився й найтривалішою грозою, яка почалася 10 червня о 15:30 і закінчилася 12 червня о 4:30, триваючи 37 годин.

Друзі, щоб бути в курсі останніх матеріалів на сайті, підписуйтесь на мій телеграм-канал: https://t.me/andytravelclub

Попередня стаття
Terra inkognita Буковинських Карпат

Коментарі

такого ведмедя у клітку, щоб він там загнувся
я б ініціаторів такого "звіринця" засадив у ті "вольєри"
Ні, я б краще підсадив би їх у вольєри до мішки та кабанчика! :)
Ви канібал?:)
те паньство у вольєри, а звірят відпустити на волю :)
так а хто ж їх їсти буде?
о навіщо тоді у вольєри з ведмедем і кабаном садити ?:))
Я ж тому і питаю: хто їх їсти буде, якщо вони в клітках самі будуть сидіти (без кабанчиків і мішек?)
та хай сидять так - китайська кара ))
а що за такий пишний надгробок (фотка біля дзвіниці-ракети)?
Це - поховання початку ХХ століття.
Ось тут можна роздивитися: http://i072.radikal.ru/0911/57/debb07842d37.jpg
ух!
Шикарний!
Мрієш про такий і для себе? :)
Я гадаю, якесь руєштетте буде все одно. А от ци вже таке вичурне, того я не знаю.
Таки шкода Дякую за пост, гарний текст і більше сказали про село, ніж я знаю :) Я звідти родом, і навіть у порівнянні з радянськими часами село наразі дуже запущене. Хоча, саме радянські часи і привели до знищення майже всіх ознак містечка. Справжня причина запустіння у двох подіях:
1. В середині 30-х років вже минулого століття в Селятині сталася пожежа, люди кажуть, що по необережності, палили листя восени, вітер, а будинки дерев'яні - згоріло багато. Найбільше постраждала єврейська община, і чомусь (?) вона вирішила виїхати з села зовсім. Поїхали ВСІ евреї, залишилась одна сім'я, за моєї пам'яті більше там євреїв не жило. Як розумієте, це добре на розвитку села не позначилось...
2. Після другої світової війни Селятин відійшов Радянському Союзу. Вірніше, відійшла тільки частина, по цей бік річки Сучави. З того боку залишилася значна частина села, багато сімей з цього боку мають родичів на тому боці. Але навіть частина села була досить великою, вона знаходилася на кордоні, при Радянскьому Союзі кордон був великою і важливою справою, а тому при введені прикордонної зони районний центр зробили в Путилі, хоча Путила на той час була набагато менша Селятина, навіть розділеного. Прикордонна зона мала на увазі контроль пересування населення, а тому ні про який розвиток села мова не йшла. Саме тоді була зупинена залізниця, оскільки колія проходила через територію Румунії, а варіантів вивести колію по території України не було через складний рельєф гір. Є ще багато цікавих моментів стосовно перевалів навколо села, про дороги та мости, але вони не так цікаві просто туристам. А от звірі, які у вас на фото є, утримувалися колишнім лісничим держлісгоспу, Шкеулом Іваном Федоровичем, помер кілька років назад, от звірі і бідують зараз. Наскільки я знаю, їх вже розпустили, хіба щось змінилось за останні тижні. Дякую за позитив,
з повагою,
Андрій Хархаліс
Re: Таки шкода Дяку. Вам, пане Андрію, за цікаву інформацію!
Якщо у Вас є ще щось цікавепро Селятин і околиці, напишіть будь ласка. Буду дуже вдячний!

Сторінки