Антонієви печери

  • 02.10.2013

У продовження розповіді про Троїцько-Іллінський монастир в Чернігові, сьогодні розкажу про найстарішу його частину – Антонієви печери та Іллінську церкву. Вони знаходяться на Болдиних горах на сусідньому із Свято-Троїцьким собором пагорбі. Печерний комплекс функціонував тут протягом ХІ – XIX і має чотири підземних яруси, два з яких не досліджені до сих пір.

У давні часи на цих пагорбах знаходились поганські капища. За переказами, в них Антоній Печерський викопав печери і заснував Богородичний монастир. Як написано в Іпатіївському літопису: «И пріслав Стьслав нощью поя Антония к Чернігову. Антоній же прішед к Чернігову і взлюби Болдіну гору і іскопав пешеру, і ту всєліся, и єсть монастирь святое Богородіци на Болдіних горах і до сіх дні». Обитель було створено за прикладом скельних православних монастирів, який складався з багатьох підземних приміщень (келії для ченців, печерні некрополі, підземні храми).

У середньовічну добу печери служили для місцевих мешканців захистком від нападу татар. У середині XVII ст. монастир та Іллінська церква були відновлені на кошти старшого сотника Чернігівського полку Степана Подобайла та зусиллями ієромонаха Зосима Тишевича, а на сусідній горі у XVII-XVIII ст. споруджено Троїцько-Іллінський монастир.

Монастир спочатку мав назву Богородичний (монастир Божої Матері). Літописець стверджує, що Антоній прибув до Чернігова, рятуючись від гніву князя київського Ізяслава. Він полюбив Болдині гори, викопав печеру і з того часу на цих пагорбах існує монастир. Очевидно, заснування монастиря було тісно пов’язане з суперництвом між двома найбільшими культурними та політичними центрами староукраїнської держави – Києвом та Черніговом. У Києві вже існував і набув великої популярності Печерський монастир. Чернігівський князь Святослав, намагаючись протиставити свою столицю «матері міст руських», з допомогою Антонія створив на Болдиних горах подібний храм.

Інтенсивний розвиток Болдиногорського Богородичного монастиря продовжувався до 1239 року, коли Чернігів був зруйнований монголо-татарами. Період занепаду тягся до XVII ст.. Ініціатором реконструкція монастиря став чернігівський козацький полковник Степан Подобайло, за його кошти і проводилася відбудова, яка тривала до кінця XIX ст. Внаслідок цих реконструкцій Антонієві печери набули сучасного вигляду. Зараз Антонієві печери є комплексом підземних приміщень і переходів загальною довжиною близько 350 м, котрі розміщуються у товщі Болдиних гір (в межах сучасного міста Чернігова). Глибина залягання печер коливається від 2 до 12 метрів відносно поверхні гори.

Всі підземні споруди знаходяться на двох основних рівнях. Геологічні умови дозволили будівельникам створювати приміщення без додаткових кріплень і забезпечувати їх довговічність. Цим пояснюється наявність значних ділянок давніх галерей та підземних камер. На деяких стінах збереглися пізньосередньовічні написи-графіті, особливо на нижньому ярусі печер. Ця ділянка має довжину близько 100 метрів. Вона збереглася в ґрунтовому варіанті за винятком трьох метрів біля входу, які закріплені цеглою. В різні часи ця частина Антонієвих печер використовувалася як житловий район або як підземний некрополь.

Ще одна давня ділянка комплексу розміщується на другому ярусі. Вона складається з галерей та приміщень між церквами Феодосія Тотемського і Миколи Святоші. Під час досліджень була знайдена давньоруська підземна церква досить великих розмірів (довжина 12 м, ширина від 5 до 2 метрів при висоті 3 м). Вона була покинута в давнину і більше не відновлювалася. На південь з неї, в напрямку входу до Іллінської церкви, йде широка галерея (висотою до 3 м), яка у свій час могла бути головним входом комплексу.

У XVIII – XIX ст. були створені три облицьовані цеглою підземні храми. Найцікавіший з них в архітектурному відношенні – храм Феодосія Тотемського. Його стіни і склепіння виконані в стилі українського бароко (напівциркульні ніші, карнизи, півколонки, арки, пілястри). Церква Феодосія Тотемського стала головним храмом підземного комплексу і найбільшою підземною церквою в Лівобережній Україні. Її розміри вражають: висота в нартексі – 8,5 м, довжина – 15,5 м. Церква має хори, влаштовані позаду цегляного склепіння в північній частині.

Святині Антонієвих печер – келія Антонія Печерського та гробниця з кістками ченців, яких вбили в 1239 році монголо-татари. У 1967 році пам’ятка була включена до складу Чернігівського архітектурно-історичного заповідника.

На території печерного комплексу збереглась одна із наземних споруд того часу - Іллінська церква. Це – православний храм ХІІ–XVIII століть, що входить до ансамблю Троїцько-Іллінського монастиря у Чернігові. Церкву було збудовано в ХІІ столітті (хоча літописні джерела не згадують часу зведення храму) біля південного входу до Антонієвих печер, разом з якими вона поклала початок Іллінському монастирю. Спершу вона виконувала функції хрещальні і належала до рідкісного типу для придніпровської архітектури – була тридільною (започаткувала розвиток тридільного типу храму в українській мурованій архітектурі ХІІІ– VIII століть), однобанною, мініатюрних розмірів, складалася з прямокутних у плані бабинця, нефу та напівкруглої апсиди. З заходу до бабинця прилягав невеликий притвор.

Під час Татарської навали у ХІІІ століття Іллінська церква зазнала значних пошкоджень, лише у XVI ст. її було відновлено і добудовано – церковні стіни були увінчані карнизом, над апсидою і бабинцем спорудили невеликі бані і церква перетворилася на трибанну, а з південного боку храму до апсиди прибудували ризницю. Сучасний вигляд Іллінської церкви – результат перебудов XVII– VIII століть. Зокрема, 1649 року коштом чернігівського полковника С.Подобайла розібрано притвор і замість нього зведено великий гранчастий об´єм, розширено бабинець, після чого церква одержала трибанне багатоярусне завершення над центральною банею, розібрано баню над старим бабинцем і зведено нову над прибудовою. Унаслідок цих перебудов пам'ятка набула рис стилю українського бароко. На сьогоднішній день Іллінська церква є єдиним уцілілим в Україні однонефним храмом доби Київської Русі.

У 1908–1910 роки на північний захід від Іллінської церкви спорудили триярусну дзвіницю типу восьмерик на четверику. Нижній двоярусний четверик мурований, верхній восьмерик – дерев’яний. Вінчає дзвіницю двоярусна баня барокових абрисів.

Коментарі

Cytadela i klasztor przepiękne. A samo miasto tez będzie?
Так! Samo miasto: http://andy-babubudu.livejournal.com/336782.html
TO to już widziałam. Myslałam o samym miescie, ulicach, placach itd. Ale dzięki i za to. Bardzo mi się podoba ta architektura.
Діра іще та - бував у доблогову еру. Сиро і гулко. На дзвіницю лазили?
Ви про дзвіницю монастиря? http://andy-babubudu.livejournal.com/336924.html